«ОДНОРАЗОВЕ» МИСЛЕННЯ

Поділитися
Я вже кілька років живу і працюю у Фінляндії, але, звісно, намагаюся бути в курсі подій в Україні. «Д...

Я вже кілька років живу і працюю у Фінляндії, але, звісно, намагаюся бути в курсі подій в Україні. «Дзеркало тижня» — одна з небагатьох нинішніх газет країни, побудована не на плітках і скандалах, а на хороших аналітичних і просто цікавих матеріалах. Гортаючи торішні номери, я наштовхнулася на зовні невинну замітку, яка мене неприємно вколола. Спробую пояснити причину.

Історія була про те, як пан Жиллетт «придумав нову ідеологію», відкривши добу одноразових предметів («Величайшая из мелочей», «ЗН» за 5 лютого 2000 р.). Загальновідомо: «видатний» винахід Жиллетт — одноразова бритва. Ідея була така — створити бритву настільки дешеву, що її не шкода буде відразу викинути. За цією невинною дрібничкою пішли одноразові запальнички та скляночки, сумки та плащі, скатертини й фотоапарати. На жаль, у принципі виправданий — із погляду чоловіків — винахід переріс у сучасну ідеологію робити якнайдешевше, недовговічніше (і часто неякісно!) до, так би мовити, повної одноразовості предмета.

Мені здається, автор замітки, з м’якою іронією описуючи створення «найвидатнішої з дрібниць», зовсім не замислювався, а чи така й невинна нова «культура одноразовості»? Люди загалом схильні заплющувати очі на побічні наслідки технологічних нововведень. А ті, наростаючи й сумуючись, часом стають причиною великих соціальних, екологічних і навіть психологічних проблем. Саме це й сталося в так званому «товаристві візьми й викинь» (throw-away society).

Мені не треба бути красномовною, стверджуючи, що культура одноразовості вже переросла в масштабне згубне явище. Для цього є безліч фактів і цифр, на які потрібно просто не заплющувати очей. Вони змушують замислитися й побачити за повсякденними дрібницями глобальні явища. Важливо не випустити з уваги весь процес, що стоїть за нашим вибором споживачів. А процес простий і логічний.

Одноразовий продукт, як і будь-який інший, слід виготовити. Більшість одноразових предметів роблять із паперу чи пластмаси. Півбіди, якщо використаний папір або картон перероблений із макулатури. Та як прикро й економічно нерозважно пускати на скляночки російську тайгу! Пластмасу ж виготовляють із так званих невідновлюваних природних ресурсів (запас яких врешті-решт вичерпаємо), таких, як нафта й вугілля. Видобуток і переробка цієї сировини сумно відомі своїми наслідками для довкілля та здоров’я людей: розливи нафти, викиди отруйних і канцерогенних речовин тощо. Так, у виробництві пінопластів і губчастого одноразового посуду використовуються фреони, що руйнують озон, уся пластмаса червоних відтінків проходить обробку кадмієм, щоб надати пластмасі м’якості, використовують пом’якшувачі типу РСВ — сполуки, які ще багато років після використання виділяють в атмосферу отруйні гази. А сумно відомі РУС-пластмаси (полівінилхлоридні) щедро виділяють сполуки хлору, чадний газ і ціаніди.

Використавши наш одноразовий продукт, ми його викидаємо. І, ясна річ, прямо на смітник. У жодній країні світу сортування сміття не доведено до такого рівня досконалості, щоб відбирати та вдруге переробляти такі дрібниці, як бритви. У цьому плані виробництво великих виробів, зрештою, навіть менш ресурсовитратне, бо — хоча далеко не скрізь! — їх легше відсортувати й переробити. На жаль, не все доступне переробці навіть при непогано налагодженому сортуванні побутового сміття в ряді країн. Папір переробити можна, хоча в багатьох державах, зокрема в сьогоднішній Україні, відбір макулатури не налагоджено. А ось пластмасові вироби, як правило, переробці не підлягають. Для цього потрібні технології, та вони трудомісткі й небезпечні, оскільки є ризик викиду отруйних речовин у довкілля. Та й масштабного їх запровадження, приміром в Україні, можна довго чекати. Деякі типи пластмас можна спалювати, тоді як при горінні й розкладанні багатьох інших виділяються ті самі вказані вище отруйні сполуки. Вони й виділяються поступово на смітниках, отруюючи повітря та грунтові води (хоч ті — основне джерело питної води). І розкладаються ці «великі дрібниці» десятиліттями, а то й століттями!

Скажете, локальне явище, дрібниці? А як бути з «прогресивним людством» і повсякденним характером використання таких дрібниць? Невже ми прагнемо наздогнати ту ж таки Англію за обсягом нагромадженого нею побутового сміття? Подумаймо краще: на що перетворяться сміттєзвалища України, якщо кожна родина «по-англійському» викидатиме в середньому понад тонну сміття на рік (або, як образно зазначили оглядачі, «кожні два місяці вагу свого тіла»). Але ж у Великобританії налагоджено хоч якесь сортування й переробка побутових відходів. Їхня левова частка — 80% — припадає на ці самі одноразові дрібниці й упаковки.

Ще кілька слів про такі дрібниці. Ресторанчики «швидкого харчування» Макдональдс сумно відомі не лише нездоровою їжею, участю в деградації природних екосистем низки тропічних країн заради дешевого м’яса та використанням рекламних іграшок, зроблених рабською дитячою працею у В’єтнамі, а також кількістю невиправданого сміття. На нього припадає до 40% від обсягу страв. Левова частка його — одноразовий посуд.

Зубну щітку можна викинути цілком, а можна використовувати змінні голівки (вони існують, і саме такі дрібниці я б назвала проявом культури). Лише на 40 г менше викинутої пластмаси вилилися б за рік у майже 2 мільйони кг лише для України.

Одноразові підгузки для дітей стають дедалі популярнішими і в Україні. У багатьох країнах саме на них припадає половина всіх побутових відходів родин із дітьми — до 5000 штук на одну «цивілізовану» дитину. А це 1500 кг відходів, які розкладаються кілька століть, виділяючи метан — один із «парникових» газів. Тоді як альтернатива й тут є. Моє «фінське» маля виросло на марлевих підгузках у поєднанні зі спеціальними трусиками, що не тільки моментально розв’язало проблему дитячого висипу, а й заощадило сім’ї близько тисячі доларів.

Одне слово, альтернатива є дуже багатьом разовим «винаходам». Проблема вже не в незручностях, а в тому, як подолати традицію та настирливість дорогої реклами «одноразових» компаній, які придушують будь-які здорові альтернативи. Я вже не торкаюся психологічних і епідеміологічних проблем життя в захаращеному місті (в Україні міські власті ще довго не зможуть упоратися з різким збільшенням потоку упаковок і «геніальних» дрібниць, які миттєво стають непотребом) і виховання ставлення до власне одноразового споживання.

Наприкінці все-таки висловлю застереження. Я не проти справді зручних і виправданих дрібниць, як змінна головка бритви з гострими лезами, «Памперс» у дорозі. Ці дрібниці часом незамінні, як одноразовий шприц! Я лише заперечую зміст фрази в замітці «Ми, як і все прогресивне людство, влилися в цивілізоване одноразове річище». Чи завжди й чи так уже виправдана «одноразовість» у цьому світі?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі