Які промислові газотурбінні двигуни потрібні українській ГТС?

Поділитися
Сьогодні головними проблемами економіки України є висока енергоємність внутрішнього валового продукту (ВВП), значний дефіцит нафти і природного газу, постійне зростання світових цін на енергоносії...

Під час III Київського Міжнародного енергетичного саміту і Міжнародного енергофоруму президент Віктор Ющенко розповів, що Україна недавно звернулася до Європейського Союзу з метою формування спільної енергетичної політики, у тому числі і щодо реконструкції української газотранспортної системи (ГТС). Було заявлено, що восени Єврокомісія проведе перший захід із метою виділити 2,5 млрд. дол. для реконструкції української ГТС і збереження нинішніх обсягів транзиту природного газу в Європу через територію України.

Ця важлива звістка посилила інтерес до проблеми підвищення надійності газотранспортної системи України, яка є одним із основних національних надбань. Але як діяти сьогодні, які шляхи слід вибрати для оптимального розв’язання цієї проблеми? Цьому і присвячена ця стаття.

Сьогодні головними проблемами економіки України є висока енергоємність внутрішнього валового продукту (ВВП), значний дефіцит нафти і природного газу, постійне зростання світових цін на енергоносії. Енергоємність ВВП України, за даними Міжнародного енергетичного агентства (Key World Statistics, IEA, 2006), становить 0,546 кг нафтового еквівалента (н.е.) на один долар, що в 2,5 разу перевищує середній рівень енергоємності ВВП розвинених країн світу (Данія — 0,13, США — 0,22, Росія — 0,49). Відповідно до енергетичної стратегії України, до 2030 року прогнозується зниження енергоємності ВВП до 0,24 кг н.е. на один долар — здебільшого за рахунок реалізації потенціалів енергоефективності та енергозбереження.

Найбільш енергоємними галузями України на сьогодні є металургія, хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, машинобудування, житлово-комунальний сектор. В останні роки серйозні проблеми виникли в газотранспортній системі України, де використання морально застарілих і фізично зношених газових турбін із низьким коефіцієнтом корисної дії (к.к.д.) на рівні 18—25% призвело до надмірних витрат газу на власні потреби, котрі 2006 року становили 4,9 млрд. кубометрів.

Основна причина тривалої експлуатації морально застарілих газотурбінних двигунів (ГТД) на ГТС України — хронічно недостатнє фінансування програм реконструкції компресорних станцій ДК «Укртрансгаз», які з 1992 року фінансували тільки на 10—15% від потреб. Подальша експлуатація фізично зношених і морально застарілих ГТД може призвести до «обвальної» деградації газотранспортної системи України та її нездатності забезпечувати надійну подачу природного газу для внутрішніх потреб країни і його транзит у Європу.

Газотранспортна система України

Газотранспортна система України є другою в Європі та однією з найбільших у світі. Її загальна протяжність становить 37,6 тис. км, у тому числі довжина магістральних газопроводів — 22,2 тис. км. Річна пропускна здатність ГТС становить на вході 290 млрд. кубометрів, на виході — 175 млрд. кубометрів. 2006 року транзит природного газу через територію України становив 128,6 млрд. кубометрів, у тому числі за межі України — 113 млрд. кубометрів. ГТС включає 81 компресорну станцію (КС) із 765 газоперекачувальними агрегатами (ГПА) загальною потужністю 5,6 млн. кВт. До складу ГТС входять також 1600 газорозподільних станцій і 13 підземних сховищ газу, шість прикордонних газовимірювальних станцій і 89 автомобільних газонаповнювальних станцій. Для порівняння: розгалужена ГТС Росії включає 276 компресорних станцій сумарною потужністю понад 46 млн. кВт.

Сьогодні на компресорних станціях України як механічний привід компресорів застосовують газові турбіни стаціонарного типу, конвертовані авіаційні та суднові газотурбінні двигуни, а також електроприводи і двигуни внутрішнього згоряння (дизелі). Газотурбінний привід у кількості 455 одиниць загальною потужністю 4,6 млн. кВт є домінуючим, його потужність становить більш як 82% від загальної потужності силових агрегатів, установлених на ГТС України. Газотурбінний привід включає промислові газові турбіни (267 од.), конвертовані авіаційні (98 од.) і суднові газотурбінні двигуни (90 од.). У російській ГТС частка газотурбінного приводу також превалює, сягаючи 86,9%.

Як альтернатива газотурбінному приводу на КС, розташованих у регіонах із надлишковим виробництвом електроенергії (захід України), можуть мати розвиток електропривідні газоперекачувальні агрегати (ЕГПА) із регульованою частотою обертів нагнітача. Однак розрахунки, виконані київським ВНДПІТрансГазом, показують, що застосування ЕГПА є економічно доцільним лише за вартості природного газу на власні потреби понад 300 дол. за 1000 кубометрів. При цьому для широкого застосування електропривідних ГПА українській промисловості необхідно розробити і освоїти виробництво електродвигунів потужністю 12, 16 і 25 МВт із регульованою частотою обертів, що потребує досить тривалого часу. Крім того, для компресорних станцій із електропривідними ГПА необхідно мати електропостачання першої категорії (від двох незалежних джерел), що значно ускладнює умови експлуатації.

Історично першими на ГТС України стали застосовувати газотурбінні двигуни стаціонарного типу, які мали велику металомісткість і низьку економічність (к.к.д. не перевищував 28%), по требували значного періоду часу для монтажу. Надалі, починаючи з 1975 року, в експлуатацію стали надходити конвертовані авіаційні та суднові газотурбінні двигуни, розроблені російськими й українськими оборонними підприємствами. Цей напрям «виростав» із військових розробок колишнього СРСР, де вимоги до газотурбінних двигунів істотно відмінні від тих, які висувають до ГТД для газоперекачувальних агрегатів. Однак використання конвертованих авіаційних і суднових ГТД відіграло дуже позитивну роль, тому що дало змогу збільшити к.к.д. двигунів, забезпечило поставку ГПА в блочно-контейнерному виконанні і скоротило строки будівництва компресорних станцій до 10—18 місяців.

Багаторічний досвід експлуатації ГПА з конвертованими авіаційними і судновими ГТД дав можливість оцінити їхні позитивні та негативні якості. До позитивного слід віднести можливість збереження до 75% базової конструкції високотехнологічних газотурбінних двигунів військового призначення, що дало змогу істотно знизити вартість і строки розробки. Крім того, за рахунок використання блочно-контейнерного виконання вдалося знизити строки спорудження КС. До основних недоліків слід віднести низьке напрацювання на відмову (усього 1—3 тис. годин), невеликий строк служби (50—60 тис. годин) і малий ресурс до капітального ремонту (10—20 тис. годин). Оскільки капремонт таких двигунів може здійснюватися лише в заводських умовах, то це зумовило високі витрати на періодичний ремонт двигуна.

Перелічені недоліки пов’язані насамперед із особливостями конструкції газотурбінних двигунів військового призначення, де на перше місце при проектуванні ставляться потужність і маневреність, а надійність при тривалій експлуатації, ресурс і економічність, які важливі для ГТД, використовуваного на газотранспортній системі, мають другорядне значення.

Проблеми ГТС України і шляхи їх розв’язання

В останні роки в роботі газотранспортної системи України виникли серйозні проблеми. Перша з них пов’язана з тим, що понад 70% ГПА з газотурбінним приводом уже практично виробили свій ресурс (100 тис. годин). У період із 2008-го по 2015 рік плановій заміні підлягають 204 ГТД: 2008 року — 20, 2009-го — 23, 2010-го — 25, 2011-го — 26, 2012-го — 28, 2013-го — 29, 2014-го — 26 і 2015 року — 27 двигунів.

Іншою проблемою є низька економічність (к.к.д.) застарілих ГТД, котра становить усього 18—25%. Сьогодні основні показники більшості експлуатованих ГТД нижчі від закордонних двигунів аналогічної потужності, які мають повний ресурс до 150 тис. годин і к.к.д. на рівні 34—38%.

Вихід із ситуації полягає в якнайшвидшій розробці нового покоління українських газотурбінних двигунів, призначених для експлуатації на ГТС України. Найважливішими якостями таких ГТД у порядку ранжирування є безпека і надійність при тривалій експлуатації, висока економічність (к.к.д.), відносна простота конструкції й експлуатації, низька вартість життєвого циклу.

Промислові ГТД для газотранспортної системи від самісінького початку слід створювати з урахуванням специфіки їхньої експлуатації на газопроводах. При цьому високих характеристик можна досягти за рахунок використання найсучасніших газотурбінних технологій, застосовуваних в авіаційних і суднових ГТД військового призначення.

Газотурбобудування в Україні

Газотурбобудування належить до однієї з найбільш наукомістких галузей енергетичного машинобудування. Сьогодні Україна продовжує входити в десятку провідних країн світу, котрі володіють повним циклом розробки і виробництва промислових, авіаційних та суднових газотурбінних двигунів, і має всі можливості для самостійної розробки ГТД нового покоління для газотранспортної системи України.

Основу інфраструктури українського газотурбобудування становлять три підприємства — комплекс ДП «Івченко-Прогрес» і ВАТ «Мотор-Січ» (обидва — Запоріжжя), ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» (Миколаїв), а також ВАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» (Суми), котре є головним у СНД підприємством із випуску газоперекачувальних агрегатів. Перші два підприємства створювали в 40—50-х роках минулого століття для розробки ГТД військового і цивільного призначення і мають великий досвід розробки авіаційних і суднових газотурбінних двигунів різної потужності. Цей досвід, як тимчасовий вихід із ситуації, був широко використаний при розробці конвертованих ГТД першого покоління для ГТС України та Росії. Сьогодні ГПА з двигунами миколаївського та запорізького підприємств експлуатують на газопроводах України, Росії, Казахстану й Узбекистану.

ВАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» є провідним у Європі підприєм­ством машинобудівного комплексу. Будучи протягом багатьох років суто цивільним підприємством, воно виявилося найкраще готовим до випуску ГПА різної потужності. Газоперекачувальні агрегати, котрі випускаються в Сумах, характеризуються високою надійністю й ефективністю, відповідають сучасним екологічним вимогам і повністю автоматизовані. Сьогодні з використанням обладнання, що випускається підприємством, видобувається, транспортується і переробляється близько 40% природного газу, котрий видобувається російським ВАТ «Газпром».

Шляхи підвищення економічності ГТД

Хоча економічність не відіграє першорядної ролі при створенні ГТД для газотранспорт­ної системи, але її показники є дуже важливими для скорочення власного споживання газу і зниження викидів двоокису вуглецю (СО2) в атмосферу. Досягнення високої економічності ГТД пов’язане передусім із величиною температури газу після камери згоряння (перед газовою турбіною). Сучасний рівень газотурбінних технологій при ресурсі ГТД до 100 тис. годин практично не дає змоги підвищити к.к.д. двигуна, котрий працює за простим циклом, вище від 34% за потужності 10 МВт і 38% — за потужності 25 МВт. Це зумовлено проблемами створення стійких до корозії матеріалів, а також відсутністю надійних технологій виготовлення та захисту елементів «гарячого» тракту газової турбіни, котрі контактують із високотемпературними й хімічно агресивними продуктами згоряння природного газу.

У зв’язку з тим, що газотурбінні двигуни простого циклу мають серйозні обмеження щодо величини температури газу і за к.к.д., в останні роки в практиці створення ГТД велику увагу приділяють промисловим газотурбінним двигунам, які працюють за складним циклом. Використання таких циклів дає можливість підвищити к.к.д. і питому потужність газотурбінного двигуна без істотного збільшення температури продуктів згоряння після камери згоряння і, тим самим, використовувати при створенні нових ГТД сучасних конструкційних матеріалів і перевірених часом газотурбінних технологій. Однак освоєння складних циклів завжди поєднане з ускладненням конструкції газотурбінного двигуна, збільшенням вартості його виробництва і складністю технічного обслуговування.

Найпростіший із них — регенеративний цикл, що грунтується на встановленні на виході газової турбіни, де температура потоку становить 450—550 °С, регенератора теплоти (теплообмінника) для утилізації теплової енергії та часткового повернення енергії за рахунок підігріву повітря, котре надходить у камеру згоряння з компресора. Використання регенеративного циклу з високим коефіцієнтом регенерації (0,85—0,88) дає можливість у діапазоні потужності ГТД від 6 до 25 МВт за сучасного рівня технологій підвищити к.к.д. газотурбінного двигуна з 18—25 (українська ГТС сьогодні) до 38—41%.

Це дає змогу знизити витрати природного газу на власні потреби в українській ГТС майже на 2 млрд. кубометрів на рік, що еквівалентно 360 млн. дол. (у цінах 2008 року). Досить важливим є й той факт, що при досягненні зазначених умов викиди двоокису вуглецю в атмосферу знизяться майже на 3,5 млн. тонн, що створить додатковий резерв для економіки країни за рахунок продажу квот СО2 вартістю 130—140 млн. дол. Для порівняння: щорічні витрати природного газу в найбільш «критичному» житлово-комунальному секторі України становлять 9,0—9,5 млрд. кубометрів.

У Росії освоєння регенеративного циклу з використанням нових технологій почалося більш як десять років тому при модернізації газотурбінних установок ГТК-10, ГТК-10И та ін. Тільки за рахунок встановлення трубчастих регенераторів на виході з ГТД зі ступенем регенерації 0,81—0,82 вдалося домогтися скорочення витрат паливного газу на 20—25%. Американська фірма Solar Turbines Inc. нещодавно розробила пластинчастий регенератор для газової турбіни Mercury-50. За потужності ГТД усього 4,6 МВт використання регенератора на виході дало можливість досягти к.к.д. 38,5%, що є рекордним показником у цьому класі потужностей.

Останні розробки українських учених у сфері теплообмінних поверхонь, що базуються на створенні міні-вихорів «торнадо» на поверхні теплообміну, дають змогу створювати принципово нові конструкції регенераторів високої ефективності. Демонстраційний зразок такого теплообмінника був створений і випробуваний в Інституті технічної теплофізики НАН України, у 2006 році він пройшов успішні випробування в США і демонструвався на одній із американських виставок.

Слід зазначити, що в Україні в ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» (Миколаїв) створені газотурбінні установки складного циклу потужністю 16 МВт і 25 МВт, які використовують технологію «Водолій», котру 2006 року було визнано гідною Державної премії України в галузі науки та техніки. Установки на основі цього циклу (впорскування пари, регенератор теплоти та води на виході) дозволяють досягти к.к.д. газотурбінного двигуна на рівні 42—43% і забезпечити зниження викидів оксидів азоту NOx в атмосферу втричі-вчетверо. На компресорній станції Ставищанська УМГ «Черкаситрансгаз» за проектом ВАТ «ВНДПІТрансГаз» у листопаді 2003 року введено в дослідно-промислову експлуатацію першу у світі установку КГПТУ-16К, виконану на базі ГТД UGT-10000. На 1 січня ц.р. ця установка напрацювала вже понад 9200 годин із досить гарними показниками. Досвід, отриманий на компресорній станції «Ставищанська», дасть змогу у майбутньому зробити висновок про можливість використання технології «Водолій» у промислових ГТД для ГТС України.

Газотурбінні двигуни нового покоління для ГТС України

Проблеми модернізації газотранспортної системи і створення ГТД нового покоління для ГТС України стали головним предметом діяльності Міжвідомчої комісії з промислових газових турбін, створеної 2007 року. До неї увійшли провідні вчені Національної академії наук України, що спеціалізуються у галузі газотурбобудування, а також найбільш кваліфіковані фахівці України в галузі проектування та експлуатації газотурбінних двигунів на КС України. Протягом 2007—2008 років комісія сформулювала основні вимоги і розробила Концепцію створення промислових ГТД нового покоління для газотранспортної системи України. Відповідно до цієї концепції на даному етапі найоптимальнішим методом підвищення економічності промислових ГТД, застосовуваних на ГТС України, видається використання регенеративного циклу.

Для газотранспортної системи України найбільш затребуваними є газотурбінні двигуни для ГПА потужністю від 6 до 25 МВт. Дослідження, виконані Міжвідомчою комісією з промислових газових турбін, показали, що використання сучасних газотурбінних технологій, застосовуваних в авіа- і суднобудуванні, а також останніх досягнень українських учених у галузі матеріалознавства, зварювання і паяння металів, теплофізики, теорії горіння, механіки міцності, комп’ютерного проектування дозволяють створити високотехнологічний газотурбінний двигун регенеративного типу з к.к.д. 38—41%. Основним і найскладнішим завданням при цьому є створення стійкого до термоциклічних навантажень регенератора з коефіцієнтом регенерації теплоти 0,85—0,88 за мінімальних втрат стиснутого повітря в умовах тривалої експлуатації.

Що стосується інших вимог до газотурбінного двигуна, то вони відповідають найкращим світовим зразкам. Зокрема, повний ресурс роботи двигуна буде не менш як 150 тис. годин, напрацювання на відмову — не менш як 5 тис. годин, середній ресурс роботи до першого капітального ремонту — 30 тис. годин. Що стосується викидів у довкілля, то рівень окислів азоту NOх не повинен перевищувати 80 мг/м3, а окису вуглецю СО — 100 мг/м3.

Відповідно до запропонованої концепції серійному виробництву ГТД нового покоління для ГТС України має передувати створення і випробування двох базових газотурбінних двигунів потужністю 12 МВт (ГТ-12) і 16 МВт (ГТ-16). Надалі ці двигуни послужать основою для створення серії промислових ГТД потужністю 6—25 МВт для різних галузей промисловості.

Створення сучасних високотехнологічних газотурбінних двигунів є однією з найскладніших науково-технічних проблем, яку не можна реалізувати без серйозних фінансових інвестицій на державному рівні. Для розв’язання цієї проблеми необхідно розробити Національну науково-технічну програму із широким залученням виробничого потенціалу підприємств України в галузі газотурбобудування і наукового потенціалу інститутів Національної академії наук України.

Для реалізації програми створення і випробування базових ГТД нового покоління для ГТС України потрібно три роки, що відповідає графіку виведення з експлуатації морально застарілих ГТД. На розробку базового двигуна ГТ-12 треба буде близько 36 млн. дол., а для розробки ГТ-16 — 48 млн. дол. Наукові дослідження на підтримку проекту створення ГТ-12 і ГТ-16 становитимуть ще близько 20% від сумарної вартості розробки двигунів, тобто 17 млн. дол. Для освоєння виробництва нових ГТД і підготовки виробництва до серійного випуску потрібно приблизно 300 млн. дол. протягом двох років після створення і випробування двигунів.

Таким чином, сумарні витрати на створення двох базових двигунів нового покоління потужністю 12 і 16 МВт для газотранспортної системи України й освоєння їхнього виробництва вимагають близько 400 млн. дол., які покриваються протягом одного-двох років після початку серійного виробництва — за рахунок підвищення к.к.д. газотурбінного двигуна і пов’язаного з цим щорічного скорочення власного споживання природного газу (2 млрд. кубометрів) на суму, еквівалентну 360 млн. дол.

Наукові проблеми

Створення ГТД нового покоління для ГТС України нерозривно пов’язане з вирішенням низки супутніх науково-технічних проблем. Аналіз, виконаний Міжвідомчою комісією України по промислових газових турбінах, показав, що найактуальнішим на нинішньому етапі є: створення нових конструкційних матеріалів, поліпшених технологій лиття лопаток, зварювання, паяння та обробки металів; розвиток технології порошкової металургії; створення керамічних матеріалів і теплозахисних покриттів поверхонь лопаток газових турбін і камер згоряння; розробка нових високоефективних систем охолодження основних деталей газових турбін і методів інтенсифікації теплообміну зі зниженими втратами тиску; розробка нових високоефективних регенераторів із ступенем регенерації 0,85—0,88; розробка нових екологічно чистих камер згоряння і технологій спалювання палива, більш досконалих методів розрахунку теплообміну в камерах згоряння; розвиток методів три- і чотиривимірного комп’ютерного проектування проточної частини турбіни та компресора; розвиток нових систем діагностики й автоматичного управління ГТД; розвиток методів системного проектування ГТД і нагнітача.

Чимало з перелічених вище наукових проблем уже розв’язували і сьогодні розв’язують в інститутах НАН і вузах України. Нові технологічні процеси зварювання та паяння металів уже протягом багатьох років створюються в Інституті електрозварювання ім. Є.Патона; нові технології лиття та обробки металів, високотемпературні керамічні й пористі матеріали успішно розробляються в інститутах фізики металів і проблем матеріалознавства. Активні дослідження нових систем теплового захисту й ефективних методів інтенсифікації теплообміну здійснюються в Інституті технічної теплофізики і Національному технічному університеті України (КПІ). Інститутами газу і проблем машинобудування НАН України вже протягом багатьох років розробляються екологічно чисті технології спалювання природного газу, нові методи розрахунку теплообміну в камерах згоряння, комп’ютерні технології проектування проточної частини турбіни та компресора. Останній напрям є досить новим, при його використанні лише за рахунок удосконалення термогазодинаміки проточної частини ГТД можливо підвищити його к.к.д. на 0,3—0,5%.

Зарубіжні наукові програми

Попри високий науковий і технологічний рівень у галузі промислового газотурбобудування, провідні фірми США, Росії, Німеччини, Великобританії та Японії продовжують здійснювати інтенсивні науково-дослідні роботи, спрямовані на підвищення надійності газових турбін, удосконалення їхньої економічності, підвищення експлуатаційних характеристик. Найактивніше в цьому напрямі працюють фірми США (General Electric, Pratt & Whitney Power Systems, Solar Turbines Inc.), Німеччини (Siemens AG), Швейцарії (Alstom), Великобританії (Rolls-Royce), Японії (Kawasaki та Mitsubishi). Великі науково-дослідні програми розроблені й успішно виконуються в США та Росії.

Глобальна за своїми цілями і залучуваними фінансовими ресурсами науково-дослідна і дослідно-конструкторська програма ATS (Advanced Turbine Systems) була розпочата в США 1992 року і завершена 2000-го. Повне фінансування програми становило понад 6 млрд. дол. На 2001—2015 роки прийнято нову програму NGGN (газові турбіни наступного покоління), яка має вирішити такі основні завдання: подальше підвищення економічності на 10—15%, збільшення ресурсу роботи в півтора-два рази, зниження шкідливих викидів в атмосферу на 40—50%, зменшення рівня шуму на 20—30%, зниження трудомісткості обслуговування в півтора-два рази, здешевлення вартості установок на 10—20%. Однією з основних цілей цієї програми є істотне підвищення рівня к.к.д. газотурбінних установок простого циклу.

В останні роки Росія вирішує ряд нових завдань, пов’язаних зі збільшенням діаметра газопроводів, підвищенням тиску газу і прокладанням трубопроводів по морському дну. Сьогодні потреби газокомпресорного устаткування для розвитку, реконструкції та переозброєння ГТС Росії оцінюються в обсязі близько 2 млн. кВт, або приблизно 125 ГПА щороку. У зв’язку з цим у РФ розробили та реалізовують велику програму створення нових ГТД для газоперекачувальних станцій. При цьому широко використовують передові авіаційні та суднові газотурбінні технології військового призначення.

У 2006-му в Росії розроблено Концепцію застосування на компресорних станціях газотурбінних установок, включаючи прогноз розвитку світового газотурбобудування і порівняльний аналіз інших типів приводу. Основні положення концепції полягають у такому.

• Газотурбінний привід на найближчий період залишається найкращим для використання на компресорних станціях.

• Відмова від використання на компресорних станціях складних циклів із застосуванням впорскування води та пари в тракт ГТД (технологія STIG), оскільки це потребує 11—12,5 тонни дистильованої води за годину на один ГПА. Витрати на зниження викидів оксидів азоту в атмосферу при використанні цієї технології є високими і становлять до 3200 дол. на тонну NOх.

• Газотурбінні установки складного циклу й електропривод потребують при створенні компресорних станцій великих капітальних витрат, що становлять 600—800 дол. на кіловат установленої потужності, і можуть конкурувати з газотурбінним приводом лише за ціни паливного газу понад 300—400 дол. за 1000 кубометрів. Цей висновок узгоджується з даними, отриманими нещодавно в Україні при аналізі можливості широкого використання на ГТС України електропривідних газоперекачувальних агрегатів.

• Для використання електроприводу в Росії нині і в доступному для огляду майбутньому склалося несприятливе співвідношення цін електроенергії та паливного газу. Тому електропривод слід використовувати лише для спеціальних проектів.

Що стосується зниження викидів СО2 в атмосферу, то воно відбуватиметься «природним шляхом» за рахунок постійного підвищення к.к.д. газотурбінного двигуна.

* * *

Насамкінець хочемо підкреслити, що аналізована проблема винятково важлива, бо стосується енергетичної безпеки України. Забезпечення газотранспортної системи України газотурбінними двигунами нового покоління з високою економічністю і надійністю при тривалій експлуатації не лише дасть змогу розв’язати важливу проблему зниження власного споживання газу і зменшення викидів двоокису вуглецю, а й сприятиме підвищенню надійності експлуатації газотранспортної системи і безперебійному постачанню природним газом України та Європи. Загалом щорічний ефект, пов’язаний з економією природного газу лише за рахунок підвищення к.к.д. газотурбінних двигунів, становитиме майже 25% від загальних витрат природного газу в житлово-комунальній сфері України.

Газотурбінний привід у найближчому майбутньому залишиться домінуючим на ГТС України. Застосування електропривода в газотранспортній системі навіть при надлишку виробництва електрики в окремих регіонах України є складним із низки причин і стане конкурентоспроможним з газотурбінним приводом лише за ціни паливного газу понад 300 дол. за 1000 кубометрів. При цьому слід мати на увазі, що українська промисловість поки що не випускає потужних установок електричного приводу (16 і 25 МВт), освоєння яких потребує значного періоду часу. Однак понад 70% газотурбінних двигунів ГПА української газотранспортної системи практично виробили свій ресурс і підлягають виведенню з експлуатації, більш як 200 газотурбінних двигунів підлягають заміні протягом 2008—2015 років.

Україна входить до десятки країн світу, які мають повний цикл розробки і виробництва промислових газотурбінних двигунів, і має всі можливості для швидкого створення сучасного ГТД для ГТС України.

При цьому розв’язуються й інші важливі для України проблеми — підвищується надійність української ГТС, зберігається і зміцнюється науковий і виробничий потенціал української газотурбінної промисловості, створюються нові робочі місця на довгострокову перспективу і сприятливі умови для широкого виходу на міжнародний ринок. Загалом вирішення цих важливих завдань сприятиме істотному підвищенню енергетичної незалежності України.

У підготовці статті також брали участь провідні фахівці України в галузі газотурбобудування: доктор технічних наук Б.Білека і доктор технічних наук О.Письменний (НАН України), заступник головного інженера ВАТ «ВНДПІТрансГаз» Д.Костенко, члени Міжвідомчої комісії з промислових газових турбін — голов­ний конструктор А.Боцула (ДП НВКГ «Зоря-Машпроект», Мико­лаїв), головний конструктор В.Па­рафейник (ВАТ «Сумське НВО ім. Фрунзе»), заступник головного конструктора В.Коняхін (ДП «Івченко-Прогрес ім. акад. О.Івченка», Запоріжжя).

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі