Електорат на «підписці» Розписуючись у відомості на зарплату, переконайтеся, що це не список за кандидата

Перед відправленням українських спортсменів на Олімпійські ігри до Афін кандидат на пост президента України Віктор Янукович, відповідаючи на запитання журналістів про застосування адмінресурсу у виборчій кампанії, заявив, що він людина принципова й «хотів би почути, на кого конкретно хто тисне». Трохи раніше вимогою озвучити «імена, паролі, явки» парирував усі незручні запитання з цього приводу керівник штабу Януковича Сергій Тігіпко. Йдучи назустріч їхнім побажанням, Комітет виборців України представив на своїй прес-конференції дані моніторингу ходу виборчої кампанії в липні. Картина вийшла, слід зауважити, маловтішна, і це при тому, що в моніторинговому звіті показано лише надводну частину айсберга наявної в КВУ інформації — фактів, щодо яких є, якщо вдатися до лексики прем’єра, «конкретні» підтвердження.

Хочеться вірити в щирість Сергія Тігіпка, коли він обурюється з приводу обвинувачень у використанні адмінресурсу в кампанії Януковича. Але кому, як не Сергію Леонідовичу, знати про фактичне існування двох вертикалей штабів кандидата Януковича: офіційного й тіньового. І якщо перші хоч якось намагаються вести виборчу кампанію, то інші просто виконують план по валу. Штаби «із людським обличчям» очолюють шановані в регіоні люди (ректори університетів, лідери партійних організацій) або чиновники рівня заступників глав облдержадміністрацій, котрі формально пішли у відпустку. В основному офіційні штаби функціонують як громадські приймальні. Істинна ж перемога єдиного кандидата, як свідчать дані моніторингу, кується у стінах державних адміністрацій, де більшість держслужбовців закріплені за різними напрямами кампанії й виконують покладені на них функції з запопадливістю, гідною ліпшого застосування. Але такий поділ існує хіба що на рівні областей. У глибинці ж, де з кадрами й без того сутужно, чиновники часто не обтяжують себе навіть формальним дотриманням пристойності й статей закону про вибори. Штаби та приймальні функціонують у будинках адміністрації або інших бюджетних установ з активним використанням усіх наявних людських і матеріальних ресурсів. Більше того, там, де таких ресурсів недостатньо, їх вишукують досить дивним чином. У Кіровоградській області, наприклад, на потреби Новгородківського районного штабу Януковича «конфіскували» комп’ютер у середньому профтехучилищі, а в Голованівському районі з такою ж метою експропріювали ксерокс у районній бібліотеці й два комп’ютери в Міжріцькій школі. «Хороші люди — не погидували», — сказав би з цього приводу незабутній герой кінофільму «Формула кохання».

Апофеозом участі адмінресурсу в агітаційній кампанії стала організація всіляких громадських форумів, мітингів і зборів громадян на підтримку кандидатури Януковича. Першими підхопили знамено всенародного «одобрямсу» харків’яни, організувавши 12 липня масове дійство «Харківщина — за Януковича», куди, за різними оцінками, прийшло від 40 до 100 тисяч жителів міста. І хоч мітинг проводився в позаурочний час (що ще більше ставить під сумнів добровільність участі в ньому), методи його організації були далекими від демократичних. Відповідальність за явку на мітинг поклали на районні виконкоми міста: до керівництва підприємств, навчальних закладів довели контрольні цифри, котрі вони мали забезпечити своїми підопічними. Ті у свою чергу доводили квоти до керівників структурних підрозділів і кадрових служб під розпис. Де-не-де виконували план, обіцяючи учасникам додаткові відгули, в інших випадках попереджали про звільнення.

В інших містах і селах подібні заходи хоч і не мали такого розмаху, але методи їхньої організації в цілому мало чим різнилися. У Сумській області, наприклад, під час візиту Януковича в лікарнях вели прийом лише до 11-ї години, після чого місцеві ескулапи організовано поїхали імітувати бурхливу радість від зустрічі з прем’єром. З цією метою лише в Конотопі з маршрутів зняли 38 мікроавтобусів, що створило деякі незручності іншим жителям міста, непоміченим у симпатіях до єдиного кандидата. В усіх областях фіксувалися виїзди інформаційно-пропагандистських груп держадміністрацій (часто за участю глав райадміністрацій) у населені пункти для проведення агітації в трудових колективах або на «сходках селян».

Найкрасномовніше ступінь участі адміністрацій у виборчій кампанії ілюструє рапорт заступника голови Жовтневого райвиконкому Удовиченка в Дніпропетровську ОДА. Там, зокрема, сказано: «...основна робота райвиконкому була зосереджена на роз’ясненні серед населення району програми В.Януковича. 06.07.2004 на засіданні керівників первинних ветеранських організацій району головним спеціалістом із роботи з політичними партіями виконкому райради була проведена агітація за В.Януковича. Більшість керівників готові підтримати кандидатуру В.Януковича, але вагаються, інші підтримують кандидатури В.Ющенка, П.Симоненка і Н.Вітренко». Як бачимо, навіть серед ветеранів чимало «вагаються», отже, районним виконкомам ще довго доведеться зосереджувати на агітації свою «основну роботу». І це в той час, коли місцеві адміністрації в масовому порядку не виконують вчасно і якісно прямо покладених на них обов’язків з формування списків виборців, визначення місць для агітації, обладнання приміщень для роботи виборчих комісій.

Але вся абсурдність методів адміністративного втручання у виборчу кампанію стала очевидною в процесі збирання підписів на підтримку кандидата Януковича. Очевидною, слід сказати, не лише опонентам діючого прем’єра чи незалежним спостерігачам.

Четвертого серпня центральний штаб кандидата на пост президента України Віктора Януковича розповсюдив серед керівників обласних штабів звернення Сергія Тігіпка, в якому він просить своїх підопічних на місцях посилити контроль над процесом збирання підписів на підтримку Януковича, щоб запобігти «спробам використання адміністративного ресурсу, впливу керівників державних установ і підприємств на цей процес». Також їм рекомендувалося «звернути увагу на організацію збирання підписів винятково шляхом пікетів, проведення масових акцій, громадських зборів».

Ініціатива, без сумніву, заслуговує всілякої похвали. Однак є всі підстави стверджувати про повну її декларативність. По-перше, поява цього документа запізнилася як мінімум на місяць. Адже кількома тижнями раніше той же Тігіпко браво рапортував про мільйони зібраних автографів виборців, котрі підтримали його шефа. По-друге, варто припустити, що згадану інструкцію було розіслано керівникам офіційних штабів, які, чесно кажучи, мають до збирання підписів дуже непрямий стосунок. Дійсність виглядає трохи інакше.

Інформації про залучення до збирання підписів працівників державних установ, жеків, бюджетників, керівників підприємств безліч. Але, на жаль, на весь голос заявити про порушення своїх громадянських прав здатні далеко не всі. Хоча є й приємні винятки.

Так, 13 працівників Хмельницького обласного художнього музею звернулися до газети з листом, де висловили рішучу незгоду з «адміністративним тиском і замахом на права людини, їхню честь і гідність». А річ у тім, що керівництву музею в обласному управлінні культури було вручено підписні листи за кандидата Януковича з «настійним проханням», щоб колектив обов’язково підписав їх стовідсотково. Досить дивною виглядала мотивація цього вчинку: музей — державний заклад, фінансується з бюджету, отже, працівники мають підтримувати чинного прем’єра. Якщо директор не забезпечить виконання цього доручення, це означатиме «невідповідність» займаній посади.

Оскільки вчителі середніх шкіл і студентсько-викладацький склад вищих навчальних закладів у даний момент на канікулах і у відпустках, то головним ресурсом для збирання підписів у бюджетному середовищі стали працівники медицини. Скажімо, в Ужгороді кожен лікар отримав завдання зібрати 130 автографів за відомого кандидата. А головлікар Васильківської лікарні в Київській області повідомила персоналу і хворим, що хто підписався за Януковича, той уже не має права підписуватися за інших, а якщо це станеться, то їй відразу стане відомо, оскільки в ЦВК у неї є свої люди. У Вишневому цієї ж області лікарі проявили «ініціативу» й запросили пенсіонерів пройти обстеження в поліклініці, прихопивши з собою паспорт. Однією з умов такого обстеження, котре тривало два тижні, було обов’язкове заповнення підписних листів. 19 червня до Нововодолазької райлікарні в Харківській області прибули куратори з управління охорони здоров’я обладміністрації, на чиїх сліпучо-білих халатах красувалися беджі «Я — за Януковича». Після нетривалого спілкування з ними персонал отримав завдання прийти з паспортами й підписатися за кандидата, чиє прізвище було вказано на беджах.

Слід сказати, що таким чином Віктора Федоровича підтримували не лише звичайні хворі, а й майбутні матері. Наприклад, у 9-й лікарні Дніпропетровська на прийом до гінеколога можна потрапити лише після підпису за Януковича. Подібній процедурі піддавалися ті, хто прийшов у жіночу консультацію в Кіровограді. Яким чином ці факти позначаться на демографічній ситуації в регіонах — тема окремого дослідження. Хоча, можливо, все це робиться зі шляхетною метою прищепити «любов» до майбутнього президента в його ще не народжених співгромадян.

Як виявилося, рецепт ліків «підпис за Януковича» цілюще впливає не тільки на людей, а й на тварин. У селі Дашава Львівської області розпис у підписному листі власника корови був обов’язковою умовою для щеплення корівки ветеринаром.

Не обійшлося без зловживань і в рідній для прем’єра області, де, якщо вірити деяким соцопитуванням, 80 відсотків громадян тільки й мріють проголосувати за земляка. Однак керівництво станції Ясинувата про всяк випадок вирішило перестрахуватися. За розпорядженням начальника відділу кадрів, співробітників станції зобов’язали прийти 22 липня з паспортами в Будинок науки і творчості, де вони займалися аж ніяк не творчістю, і вже точно не наукою.

А в місті Шахтарську тієї ж області, підписи збирали біля магазину, і тим, хто заповнював дані в підписному листі, наповнювали шлунок горілкою або пивом на вибір, ще раз підтверджуючи непорушну з радянських часів істину, що вибори для нас завжди свято.

Неодноразово фіксувалися випадки, коли виборців елементарно обманювали, пропонуючи розписатися за інших кандидатів або під виглядом уточнення списків виборців. А в селі Малинівка Чугуївського району Харківської області проводилося збирання підписів жителів нібито під зверненням із вимогою відремонтувати дорогу.

Однак найпростішим (хоча й не найдешевшим) способом масового заповнення підписних листів залишилася банальна фальсифікація. У Кіровограді, наприклад, навіть було знято на відео факт підробки підписів. Більше 20 молодиків (чимало з яких неповнолітні) у приміщенні коледжу старанно переписували відомості з роздрукованих баз даних у підписні листи, використовуючи технологію «підписної каруселі».

Задля справедливості слід відзначити, що в липні підписи збирали лише на підтримку Януковича, отже, вся інформація про порушення стосується винятково цього кандидата. І немає ніяких гарантій, що інші претенденти не візьмуть на озброєння деякі доступні для них методи, про які говорилось вище. Це побічно підтверджує інформація про «реанімацію» у столиці відразу кількох так званих малювальних цехів, котрі за винагороду пропонують свої послуги різним кандидатам незалежно від їхніх програм й ідеологічних принципів. Середня вартість одного підпису поки становить гривню. Хоча у зв’язку з великою кількістю бажаючих взяти участь у забігу очікується деяке подорожчання.

Використання адмінресурсу на підтримку кандидата від влади хоч і зло, але, без сумніву, значно менше порівняно з використанням його ж для протидії кампанії конкурентів. І часто першу скрипку тут грають не працівники державних адміністрацій, а представники органів, які у нас прийнято називати контролюючими й силовими.

Найпоказовішою у цьому плані була спроба зірвати прибуття прибічників Віктора Ющенка на мітинг 4 липня. Про те, що це була цілеспрямована й спланована акція, а не перегини на місцях, свідчить масовість таких «каральних» заходів. Подібні випадки реєстрували майже в половині областей України, а саме: Вінницькій, Волинській, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Львівській, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Чернівецькій і Черкаській. Найпоширенішими були такі методи: зняття працівниками ДАІ номерних знаків з автобусів або вилучення документів у водіїв, «рекомендації» посадових осіб водіям утриматися цього дня від поїздок у Київ під загрозою позбавлення ліцензії, іноді працівники державтоінспекції просто невиправдано довго й старанно перевіряли автотранспорт, що рухався до Києва. У Кіровоградській області затримували не лише автобуси, а й особисті легковики, у Знам’янці касири просто не продавали квитки організованим групам, а провідники відмовлялися брати пасажирів до Києва. Автобуси, що слідували з Херсона, працівники ДАІ перевіряли аж 11 разів, а наступного дня з автобусів було знято номери й конфісковано документи у водіїв. Аргументація начальника ДАІ Дніпровського району міста Херсона була такою: «Вас же попереджали».

А історія, що сталася з мікроавтобусом із Білопілля в Сумській області, реально загрожувала безпеці пасажирів, і може кваліфікуватися як кримінальний злочин. На трасі Суми—Ромни—Київ автобус кілька разів із порушенням правил «підрізав» автомобіль УАЗ-452 (номерний знак И18-13СУ). Щоб запобігти ДТП, водій змушений був зупинитися, після чого з «уазика» вискочили кілька молодиків із металевими предметами в руках. Оцінивши обстановку, водій устиг від’їхати від місця пригоди, після чого УАЗ ще кілька разів обганяв мікроавтобус, а через кілька кілометрів на дорозі у великій кількості з’явилися розсипані металеві шипи, на які автобус наїхав, ледь не перевернувшись. Як з’ясувалося пізніше, автомобіль зареєстровано на ім’я Миколи Костянтиновича Остапенка, відома адреса його проживання. Компетентні органи області, природно, жодним чином не відреагували на цю пригоду.

Кримінальне втручання у виборчі кампанії стало звичайним явищем в Україні, і, схоже, у правоохоронних органів після мукачівських щеплень виробився до цього зла стійкий імунітет. Інакше, як пояснити їхню бездіяльність у розслідуванні волаючих фактів нападу на агітаторів і збирачів підписів у Закарпатській, Львівській, Київській, Кіровоградській областях, погромів штабу Ющенка в Херсоні й офісу КПУ в Чернігові?

А найбільше дивує повна відсутність логіки й здорового глузду в цих діях. Адже всі викладені факти (і ще сотні інших, які не стануть надбанням громадськості) навряд чи додадуть популярності кандидатові, чия група підтримки використовує такі методи, нехай ніби і без його згоди. Це ще стане предметом майбутніх дискусій політологів, скільки відсотків голосів забере у Януковича кожен мільйон зібраних за нього підписів. Так, прем’єр знає, про що каже, коли вимагає списки конкретних постраждалих: страх перед владою й небажання мати «головний біль» утримає переважну більшість рекрутованих адмінресурсом співгромадян від офіційних заяв і претензій. Але один на один із бюлетенем у кабінці для голосування виборець дасть волю почуттям. І ми не впевнені в тому, що штаби Януковича мають продовжувати в тому ж дусі, якщо вони не хочуть, щоб цим почуттям стала масова нелюбов.