ХТО Ж «СТАНЕ НА БУКВУ ЗАКОНУ» У ЧАС, КОЛИ «НЕ ДО УРОЧИСТОСТЕЙ» ?

У суботу кримчани офіційно відзначають День Республіки Крим, встановлений місцевим парламентом з нагоди річниці проведення на півострові всекримського референдуму про відновлення тут автономії. І хоча Республіки Крим, як і Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, за відновлення якої так масово голосували кримчани, уже відносно давно немає, тінь покійничків під конституційною назвою «Автономна Республіка Крим» і далі лякає країну та її керівництво можливим «загостренням ситуації», «дестабілізацією обстановки» і тому подібним, якщо, не дай Боже, у когось із місцевих начальників відберуть ложку чи захитається владний стілець.

Саме така ситуація була наприкінці 90-х, коли партійні владні стільці хиталися особливо інтенсивно. І саме тому тодішня місцева партноменклатура побачила в ідеї відновлення в Криму автономії, привезеній першими репатріантами — кримськими татарами і підхопленій демократами-русофілами, порятунок для себе і своєї влади. Олександр Форманчук, один з керівників обкому КПУ/КПРС на початку 90-х, а зараз — радник прем’єр-міністра АРК, днями відверто зізнався: «Проаналізувавши ситуацію, що склалася, ми дійшли висновку, що в умовах ослабленого союзного центру ці процеси (спроби усунути компартію від влади шляхом відновлення автономії. — В.П.) наростатимуть і, щоб не втратити владу партії, краще їх очолити... Організація і проведення референдуму стали лебединою піснею обласної партійної організації...»

Проте в умовах монополії компартії на владу та антитатарської істерії, спровокованої тією ж партією, пісня прозвучала досить виразно. За відновлення Кримської АРСР як суб’єкта Союзу РСР та учасника союзного договору проголосувало 93,26% виборців. Голосування бойкотувала переважна більшість із 100 тисяч кримських татар, які встигли повернутися на батьківщину, зате приблизно стільки ж бійців інтернаціональної Радянської Армії і Червонопрапорного Чорноморського Флоту чіткими колонами теж відвідали виборчі дільниці. Однак справжнім днем відновлення у Криму автономії слід вважати 12 лютого 1991 року, коли Верховна Рада Української РСР ухвалила відповідний закон, яким обласна рада стала Верховною, а облвиконком — Радою міністрів Кримської АРСР. І це стало чи не єдиним здобутком кримчан, які мають тепер свій парламент і Раду міністрів.

Схожа революційна ситуація визріває й нині. Але, якщо 10 років тому кримська владна еліта, щоб утриматися в кріслах, домагалася підвищення статусу регіону і розширення своїх владних повноважень та можливостей, то тепер місцевий, так би мовити, істеблішмент потрапив у повну політичну залежність від центру.

Як зазначають місцеві спостерігачі, у Криму назріла унікальна як для регіону, так і для всієї України ситуація. Тут усі провідні політичні сили — кримські татари, проурядові центристи і комуністи, беззастережно підтримують Президента Л.Кучму. Понад те, на півострові розгорнулося справжнє змагання — хто з політиків голосніше заявить про свою лояльність до глави держави. Останні столичні події, точніше їх кримський відгук, засвідчив, що президентська адміністрація, почергово, а нерідко — й одночасно підтримуючи групи Леоніда Грача і Сергія Куницина, які зіштовхнулися у безкомпромісному змаганні за право зробити автономію щасливою, поставила їх у повну залежність від волі Президента, а тому — його щирими чи вимушеними союзниками. Причому політичне «приручення» «доктора політичних інтриг» комуніста Грача дозволяє говорити про окремих працівників президентської адміністрації як про високопрофесійних фахівців своєї справи.

Конфлікт всередині кримської влади, що вкрай загострився цього тижня, не дав широко й «достойно» відсвяткувати ювілей референдуму. Кожна з конфліктуючих сторін створила свій оргкомітет відзначення цієї славної дати — урядовий і парламентський, а на сторінках місцевої преси між Леонідом Грачем та його опонентами розгорілася неабиякої гостроти дискусія — хто ж справжній «батько» референдуму, а отже — автономії? За кількістю друкованих знаків поки що випереджає Л.Грач.

Але Леонід Іванович програє в іншому. Цього тижня всі побачили, що спікер таки втратив парламентську більшість і вже не контролює ситуації у Верховній Раді Криму. Від середи три дні підряд Л.Грач як вірний слуга Регламенту приходив до залу пленарних засідань тричі на день — о 10, 11 і 15 годині і, бачачи там лише три десятки своїх соратників, а на табло — інформацію про 1—2 зареєстрованих депутатів, відкладав відкриття нової, VII сесії на потім.

Можна лише уявити, якими жахливими для кримського спікера, кому більше до вподоби білий кінь і чорний фрак з краваткою-метеликом, були ці дні. Зрештою, він не витримав. У четвер досить роздратований Л.Грач заявив, що нинішня ситуація у Верховній Раді Криму «тепер уже потребує абсолютно чіткого втручання президента, як гаранта Конституції». На його думку, глава держави мусить «в усьому розібратися і стати на букву закону».

А напередодні «стати на букву закону» президента Кучму закликала парламентська опозиція, яку також називають проурядовою парламентською більшістю. У середу на прес-конференції її координатор, в.о. віце-прем’єра кримського уряду, колишній представник президента України в Криму Василь Кисельов оприлюднив звернення до Леоніда Кучми. В ньому депутатська більшість заявила про неможливість брати участь у роботі VII сесії кримського парламенту і попросила главу держави захистити її конституційні права, що утискуються нелегітимними і неконституційними діями голови ВР Криму. «Не нагнітаючи обстановки і усвідомлюючи вашу зайнятість, ми вимушені просити вас, шановний Леоніде Даниловичу, прийняти координатора більшості і керівників депутатських груп, які змогли б особисто поінформувати про ситуацію, що склалася у Верховній Раді АРК», — мовиться у зверненні.

Спершу антиграчева опозиція наполягала на негайному розгляді на сесії питань про кадрові зміни в уряді автономії, які пропонує прем’єр-міністр Куницин, а також про скасування Регламенту, що «істотно обмежує права депутатів і надає широкі повноваження голові та членам президії кримського парламенту». Згодом опозиціонери додали ще одну вимогу — створити спеціальну депутатську комісію з розслідування достовірності матеріалів, поданих у ЗМІ, про спорудження Л.І.Грачем будинку на вулиці Аксакова у Симферополі. Мовляв, народ хвилюється, соціальна напруга зростає, а авторитет влади падає.

Втім, перше і останнє питання опоненти Л.Грача лише порушили, а всю свою увагу і зусилля зосередили на Регламенті. Як заявив В.Кисельов, більшість не братиме участі у пленарних засіданнях до скасування цього документа Конституційним судом, який саме тепер розглядає президентське подання з цього приводу, або до згоди керівництва парламенту автономії розглянути це питання на сесії. Вся проблема у тому, що Регламент не дозволяє вносити до порядку денного сесії питання, не затверджені президією. А та перебуває під повним контролем Л.Грача.

Замкнене коло, що утворилося, проурядова опозиція таки має намір розірвати. Окремі її лідери вже заявили, що у разі відмови Л.Грача шукати компромісне рішення, наступного тижня сесія відбудеться. З Грачем чи без, але депутатська більшість проведе її навіть в іншому приміщенні. Приклад Верховної Ради України свідчить, що все можна зробити методами законними або дуже схожими на законні. Але тоді точно постане кадрове питання — уже багато хто майже вочевидь бачить, як падає під Л.Грачем заповітне крісло.

«... Десять років тому, 20 січня 1991 року, ми з вами проголосували за відновлення в Криму автономної республіки. Кругла дата — це не привід для урочистостей, а можливість озирнутися й осмислити пройдений шлях». Це цитата з привітання кримчанам Ради міністрів АРК. Там ще є такі слова: «Тими можливостями, що республіка отримала у свої перші роки, керівники Криму не зуміли скористатися або робили це на шкоду інтересам кримчан». Але закінчу я не сентенціями про «поганих керівників», які щось там втратили чи ще втратять. Доречніше поцікавитися, а для чого ж Криму й Україні та автономія, якщо елементарні питання її політичного життя мусить усе одно вирішувати глава держави?