Український газ з доставкою з Нідерландів

Чи повинні громадяни країни, яка: 1) посідає друге місце в Європі за доведеними запасами природного газу й четверте місце за обсягами його видобутку; 2) має у своєму розпорядженні газотранспортну систему №2 у Європі; 3) володіє найбільшими в Європі підземними сховищами газу (32 млрд кубометрів, практично річна потреба), платити за газ вітчизняного видобутку ціну за імпортним паритетом у пік сезону імпортних цін, та ще й зі штучною добавкою за його віртуальну доставку від європейського хабу до кордону?

Якщо при цьому також врахувати таке:

1) 70% ринку газу в Україні становить якраз продукт власного видобутку, а імпорт — лише 30%;

2) країна цілком може покривати власні потреби в газі, наростивши для цього видобуток із уже доведених запасів;

3) левова частка газу (як імпортного, так і вітчизняного) закачується до державних газових сховищ у міжсезоння, тобто за найнижчими цінами, що відрізняються в три рази й більше від європейських пікових цін у сезон.

Імпортний паритет

Не поспішайте з відповіддю. Розберімося спочатку, що таке імпортний паритет і кому це вигідно.

Довідка

Імпортний паритет — механізм формування ціни на товар національного виробника на основі певного цінового індикатора, яким є ціна на найближчому торговельному майданчику світового ринку, з якого й здійснюються імпортні поставки. Формування ціни методом імпортного паритету застосовується при відсутності розвиненого внутрішнього ринку, на якому ціна не може бути сформованою під дією ринкових чинників, а також за наявності значного обсягу імпорту.

Не можна вважати, що в Україні, яка видобуває самостійно щороку майже 20 млрд кубометрів газу та споживає близько 30 млрд, немає ринку газу. Про засилля імпорту теж не йдеться. Проте країна, яка цілком могла б обзавестися власним газовим хабом, воліє визнавати себе недоринком, залежним від імпорту. Тому у своєму ціноутворенні орієнтується на газові індекси ТТF на хабі в Амстердамі (Нідерланди). Однак чи правильно вона робить хоча б це?

Довідка

Газовий хаб — біржа, що займається укладанням угод про купівлю, продаж природного газу, зберігання його в підземних сховищах, постачання трубопроводами.

Хаб у Нідерландах вважається досить ліквідним, але:

— він не найближчий до України;

— звідти не здійснюються реальні поставки газу в Україну;

— мова в цьому разі не про профіцитний ринок, адже Нідерланди втратили статус великого газового постачальника Європи. Ба більше, країна перетворюється на нетто-імпортера газу, і вже зараз газу власного видобутку не вистачає для покриття піків споживання взимку.

Усе це впливає на ціни в Україні, підвищуючи їх. Відповідно, не дуже зрозуміло, чому транзитна Україна, яка самостійно видобуває 70% споживаного нею газу, повністю покладається у своєму газовому ціноутворенні на Амстердам, та ще й приплюсовує до ціни вартість віртуальної доставки? Чому, наприклад, проблеми, пов’язані з землетрусами в Нідерландах, або сніг, що випав у Німеччині й Бельгії, мають позначатися на платіжках українських споживачів?

Нарешті, незрозуміло, яким чином в остаточній ціні газу враховується різна якість «імпортного» й українського газу? Тим більше що на найбільшому родовищі в Нідерландах Гронінген видобувається низькокалорійний газ. Але інформації про застосування в Україні коригувальних коефіцієнтів для врівноваження цін на газ різної якості нам знайти не вдалося. Хоча метод імпортного паритету саме передбачає обов’язкове врахування (з допомогою коефіцієнтів) і якості газу, й інтересів як усіх учасників ринку, так і держави зі споживачами. І від цього урахування залежить, якою буде остаточна ціна на товар: доступною та обґрунтованою чи максимально можливою.

Складається враження, що Україна використовує європейський індикатор в такий спосіб, щоб виправдати максимально можливу ціну на своєму внутрішньому ринку. Адже відтоді, як ціни штучно прив’язали до котирувань на європейських хабах: спочатку 2016 року — до німецького NCG, а в січні 2020-го — до TTF в Амстердамі, ціни в Україні в опалювальний сезон зрівнялися з цінами в Європі, попри те, що наша країна імпортує менш як третину від споживаного газу. Фактично українцям продають дешевий вітчизняний газ за піковими цінами в Європі. Приблизно те ж саме стосується імпортного газу, який закачують до сховищ у період міжсезоння за найнижчими цінами.

Комусь така ситуація дуже подобається, і нам наполегливо не перестають вбивати в голову, що Україна продовжить використовувати ціноутворення на природний газ за формулою «ціна на європейських хабах плюс доставка», поки видобуток власного газу не перевищить його споживання. Тобто навіть при досягненні самозабезпечення газом на 99% (!) ми замість того, щоб формувати свою ринкову ціну, й надалі без будь-яких корекцій користуватимемося максимальними індикаторами з хабу в Нідерландах, фактично такої ж країни — нетто-імпортера газу, як і Україна.

Неприродна монополія

Погано те, що імпортна залежність у зв’язці з імпортним паритетом, орієнтованим на максимальні ціни, дуже вигідна українським видобувним компаніям і тим, хто має доступ до реалізації видобутого ними газу. Чи варто дивуватися, що в Україні не тільки провалено плани з виконання урядової програми 20/20, а й держкомпанії, які її реалізовують, не змогли втримати видобуток газу навіть на колишніх рубежах. Їх і так усе влаштовує.

Як закономірний підсумок, в Україні до природних монополій, які «сидять на трубах» і магістральних газопроводів, і розподільних мереж регіонального значення, додалася ще одна, але вже специфічна, що фактично одноосібно розпоряджається 73% газу українського видобутку. І якщо набір засобів впливу та обмежувачів апетитів природних монополій добре відомий, і їх держава Україна, звичайно ж, повною мірою використовує, то неприродна монополія потребує особливого підходу. Адже навіть визнати існування такої — вже досягнення.

«Основна проблема неспроможності ринку (України. — С.С.) пов’язана з монопольним доступом НАК «Нафтогаз України» до більшої частини національного видобутку газу. І хоча скасування ПСО для домашніх господарств було важливим кроком на шляху до лібералізації ринку, НАК «Нафтогаз України» поглинула вивільнені обсяги газу, видобутого в країні, не даючи іншим учасникам ринку шансу одержати доступ до українського національного газовидобутку», — переконані в Європейському енергетичному співтоваристві.

Ви думаєте, хтось реагує на такі висновки спеців з Європи, що підказують, як Україні перестати моніторити максимальні ціни в Амстердамі та створити власний ліквідний хаб із доступними для населення цінами? Ні, звичайно. Удають, що їх немає, або просто заговорюють проблему, киваючи на природні монополії. Хоча іншого виходу для України немає, крім як скористатися пропозиціями європейців.

«Наша концепція пропонує зміни, які дали б змогу всім учасникам ринку мати доступ до ресурсу АТ «Укргазвидобування». Цей газ має торгуватися на рівних і прозорих сегментах ринку, якими управляє Українська енергетична біржа. Ці обсяги також забезпечать критичну ліквідність на ринку газу, яка потрібна для створення стабільного газового індексу України. У зв’язку з тим, що в ціну входитиме власний видобуток, ціна на український газ потенційно може бути нижчою, ніж ціна за індексами TTF або NCG, до яких Україна прив’язана зараз», — зазначають в Енергоспівтоваристві.

Перепродаж утридорога

На жаль, НАК «Нафтогаз України» як структур, що в умовах проголошеного ринку газу в нашій країні монопольно розпоряджається газом, видобутим держпідприємствами, які входять до однойменної групи (АТ «Укргазвидобування», АТ «Чорноморнафтогаз»), фактично зацікавлена, щоб у нас був нерозвинений внутрішній ринок, і весь газ внутрішнього видобутку продавався за високими цінами TTF або NCG плюс транспорт до України.

Секрет простий: що більше відрізняється ціна імпорту від ціни вітчизняного продукту з урахуванням сезонності, то вищий прибуток держкомпанії та зарплати менеджерів монополіста. Як у такій ситуації утримати державного монополіста, який, до слова, декларує соціальний захист населення від високих тарифів на газ, від спокуси маніпулювати цінами для одержання конкурентних переваг?

Без позбавлення його монополії на газ українського видобутку це неможливо. Власник близько 15 млрд кубометрів дешевого газу, по суті, є вже не суб’єктом газового ринку, а його регулятором: ціни визначає не ринок, а «Нафтогаз». При цьому залишаються незадоволеними як споживачі, що перекривають траси, так і конкуренти, які не мають іншого виходу, ніж оперувати з імпортним газом із реальними, а не віртуальними цінами.

На ринку, з якого вимиваються адміністративними методами 15 млрд кубометрів дешевого газу власного видобутку, газ апріорі не може стати доступним для населення. Нова хвиля перекриття трас, яка цього разу почалася з західних регіонів країни (Чернівецької області), — свіже підтвердження.

Що заважало державному монополістові провести інтервенцію на ринку й збити ціну на газ ринковими методами, не чекаючи від держави пожежних обмежувальних заходів? Тільки бажання більше заробити? На жаль, поки що бізнес-модель «Нафтогазу» демонструє успішний перепродаж українського газу втричі дорожче. Та й імпортного теж, якщо вдається закупити його на нижньому піку цін і закачати до сховищ.

Довідка

Собівартість видобування українського газу, за різними оцінками, становить від 50 до 70 дол. США за 1000 кубометрів (1400–1960 грн). НАК «Нафтогаз України» купує його в «Укргазвидобування» по 2800 грн.

Справді, навіщо «Нафтогазу» низькі ціни, якщо й при копійчаній різниці (аж на 13 коп. нижче від обмежувальної 6,99 грн) чиновники не соромлячись рекламують найнижчі ціни державного монополіста.

Якщо в період активного нарощування абонентської бази споживачів «Нафтогаз» може, але не пропонує справді доступних цін своїм клієнтам, то чи варто сподіватися, що він це зробить, коли його клієнтами стануть 20–30% домогосподарств. Та й навіщо, якщо доведені до злиднів люди раді й копійчаним знижкам на газ, справжніми власниками якого вони ж і є?

***

Повноцінний ринок (із низькими цінами) в Україні може запрацювати лише в тому разі, якщо український газ, що його видобувають держкомпанії, буде доступним кожному кінцевому споживачеві. Але для цього його потрібно продавати не за максимальною ціною далекого європейського хабу, а за ринковою, сформованою на українській біржі, де його вільно реалізовують.