У ДЕРЖАВИ ЗАБИРАЮТЬ ХЛІБ ВЕСНЯНИЙ НАСТУП НА ДЕРЖРЕЗЕРВ

Значна різниця в цінах на пшеницю на початку і в кінці маркетингового сезону дозволяє заповзятливим комерсантам кілька років поспіль знімати масні вершки на зерновому ринку. Підіграє моторним ділкам і місцева влада, знаючи, як можна заробити на соціальній напрузі, пов’язаній із дефіцитом хліба і, відповідно, зростанням цін на нього. Чого не зробиш за 100% рентабельності (у наш-то час і причому на хлібі?!), переробляючи зерно на борошно. Ось і намагаються роздобути якомога більше пшенички — чи то в «дешевих» засіках батьківщини, чи то слізно лобіюючи пільговий імпорт.

Час наразі для цього вдалий: запаси хлібного зерна на внутрішньому ринку день у день тануть. Ось цінові ігри, як під команду, і починаються, роз’ятрюючи торішні незарубцьовані виразки. Мабуть, найбільше кривавить позов між Державним агентством з управління державним матеріальним резервом (Держрезерв) і ЗАТ «Київмлин», який саме зараз, судячи з усього, входить у фазу апогею. Недаремно ж глава Держрезерву з’являється на прес-конференціях у супроводі правника й адвоката.

Глянеш на двосторінковий договір, підписаний ще 28 жовтня 1999 року, — і здається, що проблема ламаного гроша не варта.

1.1. Предметом договору є відпускання після попередньої оплати «Держкомрезервом» (назва організації на момент підписання договору. — С.С.) 100 тис. тонн зерна держрезерву «Підприємству» (ЗАТ «Київмлин». — С.С.).

2.1. «Підприємство» здійснює попередню оплату на рахунок «Держкомрезерву» за зерно державного резерву (допускається частинами).

2.2. «Держкомрезерв» відпускає 100 тис. тонн зерна держрезерву за нарядами відповідно до переказаної суми коштів на умовах франко-склад пункт відповідального збереження.

Ось, по суті, і все. Ну як тут, здавалося б, між двома соснами заблукати: заплатив — одержуй? Щоправда, далі в договорі йде фіксована ціна, яку слід заплатити за зерно конкретного виду й класу. Ризикований крок, нічого не скажеш, із боку тодішнього керівника державними засіками А.Мінченка, якщо взяти до уваги, що врожай 1999 року відверто лякав усю країну своєю мізерністю. Відповідно ціни тоді реагували хутким зростанням. Втім, ризик дуже продешевити спробували знизити, обмеживши час дії договору 1 січня 2000 року.

А тепер уявіть, що до літа 2000 року ціни на зерно зросли втричі проти осінніх, ціна хліба теж стала відверто кусатися. Держрезерв же до січня 2000 року відпустив лише 47 тис. тонн продукції, відповідно до передоплати. Потім ще — 11 тис. після пролонгації договору на три місяці. Неважко порахувати: бракує 42 тис. тонн. Ну то й що — термін договору минув. Адже передоплату не було зроблено у визначений термін.

Попри це, бойові дії розгорілися. Одні, посилаючись на договір, претендують на недоотримане зерно, причому за старими цінами. Інші посилаються на те, що час вийшов: якщо передоплата не надійшла в зазначений термін, то й зерно відпускатися за старими цінами не буде. До того ж, як стверджує нинішній глава Держрезерву Євген Червоненко, він просто не має права змінювати умови договору (подовжувати його дію) — його посадові обов’язки чітко окреслено законом про Держрезерв. Справжній же розпорядник державних засіків — уряд, за вказівкою якого й укладався договір. Тож уряду й карти в руки.

Логіка глави Держрезерву прозора: немає договору — немає старих цін. Відтак справа набирає обертів вже 2001 року. За цей час «Київмлин» без будь-якої оплати (принаймні юрист Держрезерву запевняє, що гроші за це не надходили) використав 13 тис. тонн державного зерна, яке перебувало в нього на відповідальному збереженні. Скривджений же Держрезерв в особі його глави Євгена Червоненка не лише не зміг знайти захисту в суді, а й сам потрапив під досить неприємну статтю 176-4 «Невиконання судового рішення». Річ у тім, що Вищий арбітражний суд у процесі розгляду вирішив, що не має рації держава і тому повинна відвантажити «боржок» за ціною 320 грн. за тонну, тоді як на ринку менш ніж за 900 грн. удень із вогнем не знайти.

Зрозуміло, вчорашній підприємець, загартований у боях із бюрократією, Євген Червоненко не міг змиритися з таким рішенням. За його оцінками, держава зазнає збитків на 24 млн. грн. Вимальовується парадоксальна ситуація, вважає пан Червоненко, — несумлінне виконання «Київмлином» договірних умов у 1999—2000 роках створило для комерційної структури можливість зараз вдосталь подоїти державу. Невиконання рішення суду захиснику державних інтересів уже коштувало штрафів, сума яких обчислюється посадовими окладами, хоча досі він проходив у справі як свідок(?). Тепер же, вважають юристи, йому це може загрожувати судимістю. Так, слідчий Старокиївського району м. Києва не знайшов складу злочину за фактом невиконання рішення арбітражного суду, погодившись, що виконати ухвалене рішення не було можливості. Однак прокурор Старокиївського ж району сам порушив справу і надіслав її слідчому для дальшого провадження.

Чим скінчиться зернова справа Червоненка-держслужбовця, зараз важко передбачити. Водночас багато хто ще пам’ятає успішний судовий процес Червоненка-підприємця зі Спецмонополією. Поки що адвокат глави Держрезерву подав протест у ВАСУ та прокуратуру. А сам Євген Червоненко заявив на прес-конференції 11 квітня, що ніхто ж насправді не відмовляється відпускати продукцію «Київмлину». Однак це робитимуть за ринковими цінами (або навіть на 3—5% нижче ціни, за якою згоден здійснювати аналогічне постачання оператор, який виграв тендер). І продаватимуть не зерно, а борошно — таке рішення ухвалила колегія Держрезерву. «Чого це всі говорять про соціальну напругу на місцях через брак зерна для випікання хліба? — невтомно повторює пан Червоненко. — Адже хліб виробляється з борошна. Нехай беруть у нас борошно. В Держрезерві його достатньо. Державним переробним підприємствам теж потрібно працювати. Там теж люди хочуть одержувати зарплату».