ЗБРОЙОВИЙ БІЗНЕС СКЛАВ ГОЛОВНИЙ ІСПИТ

Як повідомляє держкомпанія з експорту й імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт», підбиття підсумків минулого року щодо торгівлі зброєю свідчить: Україна «не лише зберегла, а навіть дещо збільшила обсяги реалізації іноземним державам військової техніки й озброєнь». Головний український посередник на міжнародному ринку зброї не повідомляє абсолютні цифри торгівлі, посилаючись на їхню таємність, але підкреслює, що такий стан справ «рівносильний значному успіху, враховуючи відсутність уже звичних за останні три роки 150 млн. дол. за продаж Пакистану танків». Наприкінці 1999 року закінчився термін велетенського танкового контракту, тож саме 2000 рік став для Києва головним випробуванням.

Хоча Київ почав торгувати зброєю майже відразу після проголошення незалежності України, де-факто Україна виявила себе повноцінним суб’єктом світового ринку зброї лише влітку 1996 року, коли було підписано пакистанський танковий контракт на продаж Ісламабаду 320 танків
Т-80УД. Тоді ж почалася й централізація українського збро-йового бізнесу — у країні з’явилася держкомпанія «Укр-спецекспорт», яка об’єднала всіх національних суб’єктів на ринку зброї.

Уже підсумки торгівлі 1997 року внесли сум’яття в ряди світових експортерів зброї — Стокгольмський міжнародний інститут проблем світу назвав Україну в десятці світових торгівців небезпечною продукцією. Наступного року Київ потіснив на ринку Мадрид і Мінськ, а за результатами 1999 р. став сьомим експортером зброї.

Правда, більшість і західних, і східних експертів були переконані, що закінчення реалізації пакистанського контракту ознаменує згортання Києвом роботи на цьому специфічному ринку. Так було з Молдовою, яка, раз продавши 21 винищувач МіГ-21, на короткий час опинилася в десятці світових експортерів зброї. Так само склалося й у Бєларусі, яка 1997 року через «Білтехноекспорт» продала Перу 18 винищувачів МіГ-29, але вже через рік випала з обойми лідерів чутливого експорту.

Тенденції року

Відповідаючи на запитання, за рахунок яких резервів і яких кроків Київ зберіг себе на ринку зброї, в «Укрспецекспорті» називають кілька причин. Передусім, Україна почала робити упор на дрібних і середніх контрактах, що в сумі з активним пошуком нових партнерів в Азії й Африці дало результати. Основна географія контрактів не змінилась і найважливішими залишилися ринки Південно-Східної Азії, Північної та Центральної Африки, а також Близького Сходу, але з’явилося досить багато нових замовників. Та й партнери, котрі вже давно знають Україну, не обійшли збройових бізнесменів увагою: Китай, Індія, В’єтнам, Шрі Ланка, ряд арабських держав і навіть такі екзотичні для українця країни, як М’янмар (колишня Бірма) зупинили свій вибір на київських пропозиціях. При цьому Києву вдалося не втратити старих партнерів. Приміром, той-таки Пакистан 2000 року розпочав виробництво нового танка «Аль Халід» (проект МБТ-2000), у якому беруть участь Україна й Китай. Крім того, Київ домігся участі й у модернізації старих пакистанських танків Т-59. Безумовно, зближення у військово-технічній сфері з Пекіном відкрило ряд нових можливостей для українських експортерів у цьому регіоні. Це підтвердила й участь в аерокосмічній виставці в китайському місті Чжухаї, де було підписано кілька угод про модернізацію та обслуговування китайської авіатехніки, й угоду в галузі освоєння космосу, що також може допомогти просуванню України на космічні ринки Азії. До речі, перші кроки в цьому напрямі вже було зроблено: торік 26 вересня з космодрому Байконур успішно стартувала модернізована МБР SS-18 (прозвана американцями «Сатаною» за можливість її запуску з території, яка зазнала ядерного удару). Цього разу ракета, уже з новою назвою «Дніпро», вивела на навколоземну орбіту п’ять невеличких іноземних супутників, один із яких належить Малайзії, два — Саудівській Аравії і ще два — Італії.

Найчіткішою тенденцією минулого року стало певне переорієнтування на азійські ринки й поява на цьому напрямі певних успіхів. Загалом в України з’явилося не менше десятка нових імпортерів зброї та послуг військового характеру. Україна почала продавати значно більше нової техніки. Продаж старої зброї з запасів Міноборони торік становив лише 20% від усього проданого, тоді як інвестиції в розробки в царині радіолокації, спецтехніки, артилерійського озброєння, модернізації бронетехніки й засобів ППО, військового суднобудування дозволили не тільки одержати гроші, а й відчутно збільшити потужності таким оборонним підприємствам, як ДАХК «Топаз» (м. Донецьк), казенний електромашинобудівний завод «Іскра» (м. Запоріжжя), Державний науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння
(м. Київ) і ще кільком заводам Міноборони.

Київ уже навчився торгувати й технологіями. А також зумів зв’язати свою спеціальну держструктуру з науковим світом, що виявилося особливо важким завданням, з огляду на готовність більшості українських учених сьогодні продавати свої знання за мізерну плату, замість того щоб чекати туманного завтрашнього достатку. Створене 1998 р. як дочірня фірма
«Укрспецекспорту» ДП «Спецтехноекспорт» сьогодні вже має в банку даних не менше п’ятисот відпрацьованих, тобто підготовлених до продажу нових технологій, левова частка яких або військового, або подвійного призначення. На думку гендиректора «Укрспецекспорту» Валерія Малєва, світовий ринок військових технологій розвивається найдинамічніше, й Україна розглядає участь у ньому як найперспективніший напрям збройового бізнесу. Саме торік пішли перші вагомі контракти, пов’язані з передачею Україною нових технологій. Серед найяскравіших можна згадати поставки Греції малих десантних кораблів типу «Зубр» (підписаний на початку 2000 року контракт на суму близько 100 млн. дол. передбачає налагодження виробництва кораблів цього типу в Греції), передачу В’єтнаму виробничої лінії з випуску порохів і, ясна річ, передачу виробничої лінії зі складання літаків Ан-140 Ірану. Останній проект, хоч і був укладений ще 1995 року, пройшов свою кульмінаційну точку саме торік, коли викотили з ангару перший іранський Ан-140. А вихід на планову потужність — 12 повітряних суден за рік, запланований лише на 2004 рік.

Як говорять в «Укрспецекспорті», набагато злагодженішим став тандем «Укрспецекспорт»—Міноборони, значно реалістичнішим — план реалі-зації виведеної з бойового складу техніки військового відомства. Крім того, маючи дуже солідну базу для проведення ремонту й модернізації військової техніки (де серед ремонтних заводів левова частка підприємств Міноборони), Україна різко збільшила кількість робіт із ремонту й модернізації. Так, за словами керівника «Укрспецекспорту», кількість таких робіт, порівняно з попереднім роком, збільшилася в 3,5 раза.

Київ активніше почав працювати з країнами, які заведено називати критичними. Відпрацьована й налагоджена не без допомоги США національна система експортного контролю, а також багаторічний досвід на ринку дозволяють реально дивитися на можливості співробітництва з Іраном, Лівією, Сирією і навіть Іраком. Йдеться не про те, щоб порушувати міжнародні домовленості. Та якщо за оцінками експертів, ВТС тільки з Лівією (щодо якої припинено санкції РБ ООН, але поки що продовжено санкції США) може принести Києву близько 500 млн. дол., то чому Київ має відмовлятися від боротьби за цей ринок? До речі, наступного тижня до Тріполі й Багдаду завітає український віце-прем’єр Юрій Єхануров, у складі делегації буде і глава «Укрспецекспорту», тож є всі підстави вважати, що Київ не збирається здавати ці ринки. Тим паче що Україна там аж ніяк не новачок — нині реалі-зується дуже об’ємний контракт із продажу двох літаків Ан-124 («Руслан») Лівії, ремзаводи Міноборони вельми вдало проводять ремонти для Сирії, чудово діють програми в галузі авіації з Іраном.

Київ досить cуттєво просунувся й на ринках СНД. Приміром, В.Малєв констатував, що серйозно розширені замовлення в Туркменістані, зокрема, «з допомогою українських фахівців, підприємств та інститутів відновлено систему протиповітряної оборони Туркменістану, виконуються роботи й з окремих систем ППО». Подібний рівень ВТС зафіксований і з Узбекистаном, розпочата активна робота з державами Балтії. Природно, продовжує прогресувати ВТС у рамках ГУУАМ, де Україна виконала й продовжує реалізовувати низку контрактів для Грузії й Азербайджану, які, в основному, стосуються модернізації і відновлення військової техніки.

Найбільше продавали в 2000 році, як стверджують у держкомпанії, українські комплекси ППО, послуги оборонних заводів з ремонту, сервісного обслуговування й модернізації техніки, особливо авіаційної та бронетехніки, радіолокаційні системи й продукцію військового суднобудування.

Києву вдалося закріпитися на грецькому ринку. Не згадуючи низку контрактів в галузі цивільного суднобудування й судноремонту, можна зазначити, що, на відміну від ринків Західної Європи, грецький для Києва надзвичайно привабливий і перспективний. На думку заступника гендиректора «Укрспецекспорту» Олександра Коваленка, Україна має значні шанси на перемогу в тендері на поставки літаків, в якому бере участь український Ан-32, а такі «малі десантні кораблі як «Зубр» — не єдина військово-морська техніка, яка цікавить Грецію». До потенційних напрямків співробітництва з цією країною він відніс модернізацію й часткові поставки бронетехніки, засобів протиповітряної оборони, ремонт кораблів і поставки сторожових катерів.

Отут саме час згадати, що в системі національної торгівлі зброєю й спецпослугами задіяний не лише «Укрспецекспорт», а й майже десяток держпідприємств, що одержали дозвіл на самостійну зовнішньоекономічну діяльність. Одна лише корпорація «Таско-експорт», яка має дозвіл торгувати боєприпасами, зі слів її керівника Валерія Павлюкова, має річні обсяги експорту понад
10 млн. дол., причому реалізовує продукцію не лише традиційним партнерам у Африці й на Близькому Сході, а й державам Європи, приміром, Словаччині й Словенії. Серед партнерів цієї структури з’явилася і країна НАТО — Туреччина, куди «Таско», вигравши відповідний тендер, поставила торік партію тротилу.

Підрахувати річні обсяги експорту України в конкретних цифрах надто складно. Якщо говорити про ті контракти, що проходять через держкомпанію «Укрспецекспорт», очевидно, що йдеться про суму близьку до 400 млн. дол. Якщо до них додати контракти інших спецекспортерів, прибуток військового відомства за навчання в інститутах Міноборони України представників іноземних армій і здійснення комерційних перевезень підприємством військового відомства (у тому числі й зброї), а також позабюджетні гроші 18 під-приємств ракетно-космічної галузі, підпорядковані Національному космічному агентству України, то загальна сума торгівлі й послуг становитиме не менше 600 млн. дол. Природно, з обмовкою, що в таку систему підрахунку потрапляє продукція і послуги, які лише умовно можна вважати військовими.

Втрати року

Безумовно, 2000-й був і роком найбільших втрат за всі роки самостійності України. Йдеться про відмову Європи від українсько-російського військово-транспортного літака Ан-70. З іншого боку, ця втрата досить швидко протверезила багатьох романтиків українсько-європейського військово-технічного партнерства й змусила дуже активно діяти на інших напрямках.

Меншою, але теж неприємною втратою була відмова Великобританії від українського Ан-124 («Руслан») практично на користь американського військового транспортника С-17 («Геркулес»).

Минулий рік став також роком охолоджень військово-технічних відносин у Європі, за винятком, мабуть, Греції. Швидше за все, у поточному році ні генеральний конструктор бронетанкобудування Михайло Борисюк, ні генеральний конструктор АНТК ім. Антонова Петро Балабуєв уже не будуть енергійно презентувати різноманітні програми в Брюсселі й активно закликати до співробітництва. Лише Франція продовжує демонструвати реальну зацікавленість у просуванні низки проектів, серед яких основне місце займають питання модернізації бронетехніки та авіації.

Хоча збереження status quo у питаннях реалізації бронетехніки не варто кваліфікувати як утрату (оскільки це пов’язано більше із завмиранням усього світового ринку бронетехніки), відсутність великих контрактів відчутна для українського бронетанкобудування. Практично в середині минулого року стало зрозуміло, що подальша боротьба за грецький танковий тендер не принесе перемоги. Попри те, що на початку танкових перегонів (у листопаді-грудні 1998 р.) український танк розглядався як один із головних претендентів на перемогу.

Поступово Київ втрачає надії й на розширення ВТС із країнами Центральної і Східної Європи. Тут діють закони об’єктивної реальності, й найголовніше завдання — зберегти присутність у регіоні. Це більше загальнополітичні втрати, ніж прорахунки команди збройових бізнесменів. Хоча Україна ще виконувала торік ряд контрактів з модернізації й ремонту військової техніки для Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, нині навіть дуже послідовна в питаннях партнерства з Києвом Варшава, не виключено, візьме нові німецькі «леопарди». Спочатку в лізинг, на чому наполягають поляки. Однак навіть у такому випадку Україна буде повністю відокремлена від роботи на польському ринку бронетехніки.

Що чекати від
року поточного

По-перше, йде серйозне загострення конкуренції з Росією на всіх ринках, де два експортери пропонують свої можливості. Це, насамперед, Африка, Азія й Близький Схід. Росія вже зробила ряд серйозних кроків з модернізації системи ВТС, крім того продовжує значні внутрішні інвестиції в оборонку. І якщо сама реорганізація системи й поява «Рособоронекспорту» були минулого року, то результати цієї реорганізації виявляться саме поточного.

Усе ж головне питання для України — чи будуть вирішені цього року внутрішні проблеми ОПК. Йдеться про те, що утворена ще влітку минулого року Держкомісія з питань оборонно-промислового комплексу дотепер не має змоги розпочати працювати на повну потужність. Дотепер немає можливості прийняти нову програму розвитку озброєнь і військової техніки, що не може не відбитися на майбутньому збройового бізнесу. Нині прийняте дуже справедливе рішення доопрацювати цей документ, чим і займеться нещодавно створена комісія з фахівців різноманітних відомств — у пожежному порядку вона повинна згладити перекоси, що з’явилися внаслідок того, що підготовкою документа займалося виключно військове відомство. У той же час Верховна Рада уже встигла прийняти Закон «Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України і заходи для надання їй державної підтримки». Експерти впевнені, що ще два-три таких законодавчих акти до затвердження самої програми і перекоси розвитку «оборонки» забезпечені. Варто зауважити, що програма озброєнь Росії до 2010—2015 рр. буде підписана президентом Володимиром Путіним вже в січні-лютому.

З чим же будуть пов’язані нові надії оборонки? Експерти з держкомпанії кажуть, що насамперед із розвитком системи трансферу технологій і результатами інвестування в оборонку. Цікаво, що інвестиціями займається не лише «Укрспецекспорт» — нещодавно в країні з’явилася перша структура з недержавною формою власності (згадана корпорація «Таско»), що розпочала інвестувати розробки зброї й навіть створила перший зразок — нову снайперську гвинтівку. В.Павлюков упевнений, що це єдиний шлях для залучення іноземних інвестицій, оскільки вони можуть прийти лише в недержавну структуру, що займається торгівлею зброєю.

Це також закріплення на ринках регіонів, які найдинамічніше розвиваються, — Латинської Америки й Азіатсько-Тихоокеанського. 2001 року підводитимуться підсумки за двома танковими тендерами, де Україна має реальні шанси перемогти — щасливчиків назвуть Туреччина й Малайзія. Нарешті, крупною угодою по продажу засобів радіолокації може завершитися понад дворічна робота в Індії. Не менш високі шанси зайняти місце особливого партнера в галузі ВТС із Китаєм.

Київ сповнений рішучості продовжувати розпочату справу. Як уже звикли казати в структурах, які торгують зброєю, Київ прийшов на світовий ринок озброєнь надовго.