«ЗАЙШЛИЙ» СУПЕРМАРКЕТ ПРОТИ МІСЦЕВИХ «ЧОВНИКІВ»

Якби цього конфлікту не сталося, то для з’ясування назрілої проблеми, що давно «стукала в двері», його треба було б вигадати. Бо водночас з піднесенням виробництва з дедалі більшою гостротою постають питання стосовно того, як і чим ми торгуємо, як організовано цю саму торгівлю, чи є від неї певна користь комусь, крім самих торгуючих?

Отже, одна австрійська фірма, відома у світі своїми сучасними супермаркетами, «закинула вудку» в Миколаїв щодо безпосередньої участі в забезпеченні людей продовольством і різними товарами. Не бажаючи задовольнятися чимось пересічним, потенційний інвестор накинув око на гарне місце. Багато років майже в центрі Миколаєва, біля автовокзалу, на стику двох районів розташований так званий «трикутник» — велика, майже нічим не зайнята площа. Тут ставили свої намети заїжджі цирки, стояв списаний авіалайнер, як кінотеатр для дітей. Місце це дуже зручне і для проведення осінніх ярмарків. До того ж зовсім поряд з «трикутником» відразу два ринки: продовольчий і речовий, що також має не останнє значення в нашій історії.

Загалом, у міста було багато варіантів, як використати таке зручне місце. Не кажучи вже про плани та заявки комерційних структур. Одна з них була не проти розмістити тут дитячі атракціони. Інша задумала побудувати критий ринок для тих «човників», котрі ще не в змозі утримувати власні крамниці, але вже прагнуть обзавестися бодай дахом.

Але заповзятливі представники австрійців виявили велику наполегливість. Щоб заручитися підтримкою, фірма посприяла тому, аби група депутатів Миколаївської міськради з’їздила до столиці ознайомитися з роботою нових торгових підприємств цієї структури. Невдовзі миколаївські посланці розповіли городянам, що без австрійського супермаркету не обійтися й «оселитися» він має у «трикутнику». У такий спосіб місцева влада, котра схилялася до австрійської пропозиції, одержала потужну підтримку. У деяких місцевих ЗМІ змальовувалися яскраві картини того, як споруджуватиметься й працюватиме супермаркет, скільки миколаївських будівельників, проектувальників одержать роботу, скільки надійде додаткових коштів до міського бюджету... Як найвагоміший аргумент повідомляли, що зарубіжний інвестор вкладе 4 млн. доларів, а в супермаркеті працюватимуть 150 миколаївців, одержуючи щомісячну зарплату від 300 до 3000 грн.

Ось тільки аргументи ці переконали далеко не всіх. Особливо засумнівалися ті, хто вже не перший рік займається торгівлею на речових і продовольчих ринках. Ініціаторам нового проекту в різноманітній формі, зокрема й на сторінках місцевої преси, почали ставити незручні запитання.

Інвестиції в 4 млн.? А хто полічив, скільки коштів вклали миколаївці в реконструкцію, сучасне оформлення магазинів і магазинчиків? Скільки приміщень-розвалюх від центральної вулиці міста й до самих його околиць перетворилися на маленькі шедеври? При цьому власники приватних крамниць не просили в міської влади ані дефіцитних територій, ані іншого сприяння.

Миколаївці одержать 150 робочих місць в новому супермаркеті? А скільки робочих місць після відкриття іноземного супермаркету втратять миколаївські торговці? Скільки їх розориться зовсім? «Човникам», котрі чимало їздили світом, очі не замилити. Вони відразу вловили протиріччя в аргументах лобістів австрійської фірми. Річ у тім, що будівництво такого іноземного супермаркету було б виправдане в тому разі, якби Миколаїв будувався й розвивався, якби в місті один за одним створювалися нові мікрорайони. У випадках, коли інфраструктура (зокрема й торгова) відстає від житлового будівництва, і необхідне спорудження нових великих об’єктів торгівлі. На жаль, стосовно Миколаєва, житло останніми роками тут майже не будують. А якщо й добудовується якийсь житловий будинок, то, як правило, у вже освоєних мікрорайонах. Чого, а магазинів і в центрі Миколаєва, і на його околицях вистачає. А неподалік від «трикутника», який облюбувала австрійська фірма, їх узагалі забагато.

Кореспонденти «ДТ» розмовляли з дрібними підприємцями, котрі торгують на речовому та продовольчому ринках обласного центру. Ті були дуже стурбовані повідомленням, що найближчим часом їхнім сусідом стане австрійський супермаркет.

Діапазон думок був широкий, і далеко не з усіма можна погодитися. Одні торговці різко виступали проти всяких маркетів. Мовляв, даєш базарну торгівлю під відкритим небом! З такими сперечатися легше. І, чесно кажучи, якби всі торгуючі дотримувалися такої думки, то ідею іноземного супермаркету слід було б обов’язково підтримати. Адже країна наша, як і раніше, нагадує великий базар, де добра третина населення торгує чим Бог (або «човник») послав, а інша частина — купує. Неупереджені працівники статуправлінь свідчать, що саме на базарах відбуваються речі, які, м’яко кажучи, не сприяють ані надходженням у бюджети різних рівнів, ані нагромадженню коштів на відновлення виробництва. І яку б цифру «базарних» прибутків не називали міські або обласні статистики, кожен із них усвідомлює, що вона явно занижена, адже самі «човники» зізнаються, що показувати прибуток понад 200—300 грн. з місця вони не збираються.

Певна група торгуючих на миколаївських базарах не приховує образи. Мовляв, ми працювати «човниками» як прокляті, мріючи поступово перейти від наметів до невеличких крамничок, ще рік-два — і можна було б думати про розширення, а тут — конкуренція. Інші мислять трохи в іншому ключі. Та вони й займаються примітивною торгівлею тільки задля того, щоб перейти до цивілізованої. Деяким їхнім колегам це вже вдалося. Багато торгових, добре обладнаних точок — власність учорашніх «човників». Вони бачать що до чого, і гадають, що ще один супермаркет миколаївцям не завадить. Але — тільки вітчизняний і не на тому місці, куди прагне втрапити австрійська фірма.

Показово, що думка дрібних підприємців вихлюпнулася й на міську сесію. Задуми відразу віддати «трикутник» під супермаркет, здавалося б, провалилися. Але, зважаючи на все, лобісти знають, як залагоджувати справи в таких випадках. На сесії Миколаївської міськради, власне, вирішувалося одне питання: яким чином розв’язати проблему «трикутника» — відкритим або закритим конкурсом. Усі розуміли, що закритий конкурс, який пройде швидко й без участі громадськості та преси, рівнозначний перемозі зарубіжної фірми. Дискусія була жорсткою, а рішення на користь закритого конкурсу ухвалили з невеликою перевагою голосів.

Деякий оптимізм викликає те, що депутатський корпус, відображуючи думку городян, розділився майже порівну. А отже, недалекий той день, коли місцева влада враховуватиме й інтереси земляків також.

Усі постсоціалістичні країни, перед тим як створити ринок, пройшли чи проходять через «базарні» страждання, коли значна частина дієздатного населення кидається в торгівлю. Україна якщо й відрізняється від своїх сусідів, так лише тим, що цей процес у нас явно затягується. Зовсім невелика частина «човників» стає власниками магазинів, інші тільки сподіваються на це. І ця надія багато чого варта. Річ у тім, що ми забуваємо: процес перетворення наметів і кіосків на магазини, а базарних прилавків — на міні-маркети, який відбувається на наших очах, — це і є інвестиції. Причому вкладення найбільш цінні, бо їх роблять люди, котрі живуть на цій землі і власною працею та підприємливістю нагромадили відповідні кошти. Важко уявити, на що перетворився б Миколаїв (та й інші міста), якби його вигляд цілком залежав від злиденного бюджету, коштів якого не вистачає не лише на утримання будинків і території міста, а й на більш невідкладні соціальні потреби.

Якщо ряд наших земляків-підприємців змогли з наметів перейти у власні магазини, то, поза всяким сумнівом, з часом найпідприємливіші з них зможуть взятися й за супермаркет. Звісно, якщо їм бодай не заважати.