Краматорськ—Харків—Житомир. Творець української R&D компанії тричі починав із нуля, але не здався

Вони працювали під обстрілами й навіть примудрялися розширювати виробництво. Коли стало ну зовсім неможливо працювати, перебралися з Краматорська до тилової Житомирської області — перебазувалися в рамках урядової програми релокації підприємств. Засновник компанії 3D.Farm Сергій Гаков усміхається: «Я не вперше починаю все з нуля. Незабаром розпочнемо працювати на новому місці».

3D.Farm — унікальне підприємство, воно виробляє 3D-принтери. Це непроста робота, творча, і виконують її висококласні інженери. Із Сергієм удалося поговорити буквально на ходу.

Чому ми релокувалися сюди? Тут хороша логістика, тут рідко відключають електроенергію, тут у нас партнери. Що погано, то це дороги й вода. Але все буде добре — скоро розпочнеться випуск продукції!

Сергій справляє враження людини «з моторчиком». Але не просто підприємця. Під час розмови промальовуються глибина його інтелекту та високий рівень кваліфікації — справжній інженер, спроможний, як здається, сконструювати все: від принтера до космічного корабля. Але про все він каже просто та з усмішкою.

— Ви оптиміст?

— Ми всі в нашій компанії оптимісти. У січні 2022 року інвестували в розширення виробництва. Нам кажуть: «Отямтеся, що ви робите!». Ми відповідаємо: «Інвестуємо!». Куплене обладнання допомогло нам протриматися на плаву до початку 2023 року. Замовники, особливо не з України, не вели з нами жодного діалогу аж до середини літа. Нині ринок потроху оживає.

— Коли ви сказали: «Усе, релокуємося»?

— Не те щоб мене раптом осяйнуло. Житомир ми розглядаємо як хорошу локацію, попри найгіршу воду з усіх обласних центрів, у яких я був. Можливо, тут і закріпимося. 2022-го почали створювати виробництво в Харкові, то його орки в мотлох спалили...

— Що таке 3D.Farm? Не завод, не складання з готових модулів?

— Ми — класична R&D (research and development) компанія. Ми розробляємо та впроваджуємо свою продукцію, яка є абсолютною інновацією, або в чужі виробництва, або у свої.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

«Спочатку нам казали ставити штамп made in Italy, потім — будувати завод у Польщі»

— Яка ваша роль на підприємстві?

— Я його засновник, а також очолюю відділ розробки. Я саме інженер, розробник, але доведенням обладнань, які розробляю, займається інша людина — Богдан Тристан. Мій колишній студент, до речі. Я одинадцять років викладав у Краматорській машинобудівній академії. А заодно й для себе підбирав таланти. Богдан — один із них.

— Коли ви почали свій бізнес?

— 2012-го я з викладацької роботи пішов у бізнес. Вчився управління людьми й складними процесами. Почалося зовсім інше життя. Ми робили обладнання для керування підйомними кранами. Вони йшли до Росії та Казахстану. 2013-го я якийсь час навіть заміщав головного інженера на волгодонському «Атоммаші». 2014-го — бумс, і все перекроїлося. Я пішов у волонтери. Був у полоні. Сидів «у ямі» два тижні. Потім перевели до СІЗО під Сніжним. Перебував у полоні недовго завдяки моїй дружині Юлії, яка була в групі переговірників. Вона домоглася, щоб мене включили до списку на обмін. І знову розпочалося інше життя.

Важко уявити, але полон, війна не вбили в Сергієві його головної ідеї — він хотів виробляти 3D-принтери. Ні, не дешеві іграшки, а серйозні машини для серйозних виробництв.

— До 2015 року ідея остаточно викристалізувалася, — продовжує Сергій. — У мене давно був інтерес до 3D-друку, вирішив копати в цей бік. До 2017-го ідея оформилася в продукт. І ми почали виробляти та продавати 3D-принтери власної конструкції.

— Вони у вас усі однакові чи з урахуванням вимог замовників?

— Модельний ряд у нас змінювався кожні два-три роки. 2020-го зробили просто очманілу модель, яка інтегрована спеціально для навчальних закладів, — я як колишній педагог розумів, що треба вчити студентів технологічної культури, а також займатися перепідготовкою шкільних учителів інформатики. Показували на прикладах, що таке інженерія та інженерний бізнес. Дехто всерйоз зацікавився та вступив в університети на інженерні спеціальності.

— І як ви встигли розкрутитися за кілька років?

— За продажами ми почувалися непогано. Принаймні точно зайняли певну нішу. Ми робимо професійне обладнання. Робимо в рік не більш як 100–120 машин.

— Чому так мало?

— Продуктивність відповідає вимогам ринку. Наші машинки призначені або для виробництва, або для навчання майбутніх інженерів. Ми у своїй ніші не конкуруємо з кимось за цінами. Наша цінова пропозиція розпочинається від 900 доларів за один пристрій. Для українського ринку це дорого. Наш покупець — це той, хто знає, за що платить. А платить він не просто за принтер, а за технологічне рішення під ключ.

До речі, у компанії Сергія є одна розробка для медицини — «розумний» аналог апарата Ілізарова, який дозволяє прямо на полі бою майже миттєво зафіксувати пораненому бійцю зламану кінцівку, швидко завантажити його в санітарну машину й доправити до шпиталю. Ці розумні фіксатори можуть урятувати чимало життів як бійців, так і парамедиків.

Безсумнівно, у цієї команди класних інженерів будуть ще розробки і для війни, і для миру. І було б дуже здорово, якби хлопці з 3D.Farm зуміли виховати таких самих, як вони, — інженерів, які можуть усе. Це найцінніший шар української культури, у цьому разі інженерної, без якого сучасна економіка попросту не зможе існувати.

Нині 3D.Farm налаштовує виробництво на новому місці, вже незабаром запуститься повноцінно. Удачі, хлопці! Ви потрібні й військовій, і мирній економіці, і виробництвам, яким необхідні технологічні рішення, і молодим інженерам, які шукають цікаву роботу тут, в Україні.