Колгосп помер, але справа його живе

І навіть десятки КСП на Одещині досі значаться в держреєстрі?

Революції на селі не вийшло. Повернути селянам право приватної власності на землю — ще не означає повернути саму землю. За неї, матінку, ще довго доведеться боротися. Боротися за майно, яке ще не остаточно розкрадене й розбите. Дай Боже, щоб переможцем вийшов селянин. Великий обман народу під назвою «ваучерна приватизація» ми вже пережили. Не хочеться навіть думати, що земельна реформа може закінчитися таким самим великим обманом. Але те, що відбувається нині на селі, інакше як чорним переділом назвати не можна.

Три на всю країну колгоспи, які залишилися нереформованими, чесніші від сотень КСП, які змінили вивіску й нічого більше. І винні в цьому не лише керівники колгоспів, котрі зубами вчепилися в народне добро. А найбільше чиновники. Це вони заради красивих звітів і переможних рапортів постаралися «стерти» КСП якнайшвидше з карти України і загнати селян, котрі не встигли отямитися, в кооперативи, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, аби звітувати в термін, відведений указом Президента, що колгоспів більше немає. Але вони живуть собі й поживають, тільки в іншому вигляді.

Кавалерійським наскоком можна лише вивіску змінити. Хоча й для такої нехитрої роботи теж бажання потрібне. Подекуди як висіли, так і висять. Та що вивіски. Самі КСП як значилися, так і значаться в державному реєстрі.

Мертві душі

«Такого бути не може», — сказав мені начальник обласного управління АПК Анатолій Новаковський. І пояснив: «У нас усі КСП реформовано й на їхній базі створено 836 нових ринкових агроформувань. Ось статдані».

Так, усе правильно. Одеська область одна з перших, ще навесні, відрапортувала перед Києвом: реформувалися, мовляв; стільки-то ТОВ, АТ, ПП, СП... Кооперативів, до речі, найбільше — 314. А коли врахувати, що КСП було 483, то легко здогадатися, що в більшості випадків просто змінили вивіску. За законом, як відомо, підприємство вважається реорганізованим, тобто таким, що припинило свою діяльність з моменту вилучення його з державного реєстру України.

А про те, що 140 КСП (за даними на 1 жовтня 2000 року) не знято з реєстру, і що це може призвести до різноманітних порушень, із трибуни сесії облради заявив начальник обласного управління земельних ресурсів, депутат облради Микола Сологуб. В обласному статуправлінні мені цю інформацію підтвердили: «На 13 грудня їх значиться 114», — уточнили вони. Потім цю інформацію в присутності пана Новаковського начальниця обласної статистики пані Стоянова спростувала: «У нас усі КСП знято з реєстрації», — нервово заявила вона.

А в селі лукавити не стали. У колишньому КСП «Одеське», а нині товаристві з обмеженою відповідальністю, що стало правонаступником КСП (яке досі значилося в держреєстрі), пояснили, що вони не здали всі необхідні документи. «Ми ще не закрили рахунок у банку, — виправдовувався головний бухгалтер Ніна Котова. — Чому? Картотеку розчистити треба. А це не так просто зробити». В Одеському міському відділенні банку «Україна» повідомили, що не закрито рахунок і в колишніх КСП «Фонтанська» й «Тепличний»...

А чому залишилася картотека, якщо держава списала борги? А якщо це борги не перед державою, то чому підприємство-правонаступник не взяло їх на себе? Чим більше ставиш запитань, тим більше їх з’являється. «Та що ви цією пропащою справою займаєтеся, — говорили мені чиновники. — Це питання яйця виїденого не варте. Ну не зняли. То й що? Знімуть завтра. Це чисто технічна процедура. І з цього нічого не випливає — КСП більше немає. Це мертві душі».

Душі-то в них, можливо, й мертві, а печатки — живі, колгоспні. І дехто продовжує ними користуватися. Але справа, власне кажучи, зовсім не в печатках, точніше не лише в них. Це, либонь, на перший погляд здається, що вилучення з реєстру — процедура чисто технічна. Насправді за нею криється весь механізм реформування КСП, а, точніше, його відсутність, і та поквапливість, із якою проводять реформу на селі. І те, що нині похапцем накрутили, селу доведеться розсьорбувати ох як довго.

«Поквапилися ми зі зняттям колгоспів із реєстрації, — сказав мені голова Ренійської райради Іван Каравасілі. — Печатки всі здали, а тепер проблема — як оформити людину, котра в цей період звільнилася, перейшла на інше підприємство, чи вийшла на пенсію. Та якби тільки проблема з урегулюванням трудових відносин. Величезні проблеми з паюванням майна. Нині ми залучили Британський фонд ноу-хау, який здійснює в Україні проект підтримки сільськогосподарських підприємств і населення, аби створити програму перевірки паювання майна й упорядкування договорів оренди».

З ніг на голову

Як не дивно, шибки сьогодні б’ють не тоді, коли ділять землю, а коли майно. І пристрасті ще попереду. В одних господарствах не встигли. В інших —встигли, але ще не видали людям свідоцтва про право на майновий пай. Але КСП більше немає. Цікаво, хто видаватиме це свідоцтво? У третіх — зовсім не збираються це робити. А навіщо, — люди ж не вимагають. А в кого вимагати, КСП либонь уже немає. Чи є? При всьому цьому чиновники, відповідальні за хід земельної реформи, стверджують: усі КСП реформовано. Цікаво, у чому ж тоді полягає суть реформування?

Є чіткі рекомендації інститутів, різноманітних фондів, як і що слід робити. Здавалося б, — бери й користуйся. Так ні. А тим часом, щоб їх виконати, багато розуму не треба. Потрібно лише одне — усе робити за законом, по совісті і з честю. У тому-то й уся біда. Ті, у кого в руках віжки реформи, у цьому не зацікавлені. Тим часом механізм реформування передбачає розділ землі, майна й видачу селянам сертифікатів, які підтверджують право на приватне володіння власністю, якою вони можуть розпоряджатися на власний розсуд. І тільки після паювання починається процес створення на основі приватної власності нових підприємств. Але це лише рекомендації, ніким не взаконені. Тож відбувається все навпаки.

Заковика, як мені здається, у тому, що колгоспи ніхто не ліквідував. Їх реорганізовували. А цей процес кожен розумів по-своєму. Подекуди замість реєстрації новостворених підприємств виписували картку про перереєстрацію КСП у кооператив. «Ці грубі порушення ми виявили при перевірці в Татарбунарському районі, — говорить юрист обласного управління земельних ресурсів Віктор Кривотулов. — Вони зобов’язані були колгоспи ліквідувати, розпустити, як завгодно, а тоді вже створювати нові формування на базі приватної власності на землю».

На жаль, по-різному можна трактувати сам указ Президента, що, власне, й відбувається, і рекомендації Держкомзему України, що з’явилися після його виходу, із яких випливає: усім, хто виходить із КСП, слід безперешкодно забезпечити виділення землі в натурі. А тим, хто не виходить? Отже, вони залишаються (де, — у КСП?) і їм не треба нічого виділяти, у них усе є. Це призвело до того, що новостворені підприємства, які не стали правонаступниками, опинились у нерівному становищі з підприємствами-правонаступниками. Хоча йдеться про землю та майно, які є власністю селян, і ніякий інший наступник не має на нього права. Словом, ті, хто відокремився від колективу, відбився, як то кажуть, від рук, у більшості випадків мусять досі оббивати пороги сільрад, райадміністрацій, обладміністрацій і, нарешті, судів, аби взяти в колгоспів, тепер уже «реформованих», свою ж землю. Ось історія. Одна з сотень.

А ти хто такий?

У селі Удобне Бєлгород-Дністровського району реформування КСП провели, як і належить, вклавшись у термін. Колишній голова на загальних зборах запропонував перетворити колгосп на кооператив «Батьківщина». І всі були згодні. Але знайшовся один збурювач спокою і колгоспну ідилію зіпсував.

Колишній льотчик Олександр Бабенко, після того, як улаштуватися на роботу за фахом стало складно, у 90-х роках повернувся до свого рідного села й зайнявся сільським господарством. Оскільки землі на присадибній ділянці було мало, він орендував сотки в односельчан, вирощував картоплю й цим жив. І тут прогримів указ Президента. 33-річний Бабенко сприйняв його як нову для себе та для своєї родини можливість розгорнутись і господарювати на землі. Батько подарував йому свій земельний пай, оскільки свого в Олександра не було, і він зміг відкрити кооператив. 73 чоловіки принесли йому свої земельні паї та здали в оренду.

Зареєструвати своє підприємство як правонаступника колишнього КСП «Батьківщина» в нього не вийшло, не дозволили, хоча на загальних зборах члени КСП погодилися, що на базі колгоспу буде створено два кооперативи. Але не було розподільного балансу і реєстрація могла затягнутися на невизначений час. Надворі стояв березень і треба було поспішати одержати землю й виходити в поле. Власники земельних паїв написали заяви в сільраду й попросили виділити їм земельну ділянку єдиним масивом і вказали бажане місце розташування. Сесія Удобненської сільради, як і належить, доручила Бєлгород-Дністровському райвідділу земельних ресурсів внести пропозиції про виділення в натурі єдиним масивом 147,2 га з земель колишнього КСП.

Проте досі кооператив «Удобне» так і не має землі. Хоча Бабенко звертався по допомогу і до районних, і до обласних властей, але все марно. Лише обласне управління земельних ресурсів стало на його захист. Написало лист районному прокурору з проханням вжити заходів у зв’язку з грубим порушенням указу Президента. Але віз правосуддя навіть не рипнув. А поки Бабенко бігав по всіх інстанціях і просив виділити йому його ж землю, десять чоловік забрали в нього свої паї та віднесли назад у колгосп.

Горезвісний масив

Суть проблеми в тому, що Бабенко облюбував ділянку, яка в колишнього керівництва КСП була на особливому рахунку. Це були зрошувані землі для вирощування овочів. Хоча їх давно ніхто не поливав. Керівництво колгоспу вважало, що зрошувальна система стала непридатною і відновлення її неможливе й недоцільне, тож домагалося, щоб землі ці було переведено в розряд богарних. Та попри те, що дозволу на це згори не дали, у схему паювання їх записали як богарні. Це означало, що в цьому місці на пай припадало землі більше, ніж в іншому.

Саме цю ділянку як зрошувану (зрошувальна система хоч і старенька, але працювати може) і попросив для вирощування овочів кооператив Бабенка. Проте ні на вказаному, ні на якому іншому полі землю йому не виділили. Хоча зобов’язані були надати протягом місяця. Причина? Землевпорядник раптом виявив, що в схемі розпаювання землі неточності — зрошувані землі (на які претендує Бабенко) значаться як богарні. Словом, схему терміново відправили в Одесу в «Укрземпроект» на доопрацювання. Бабенку нічого не залишалося, крім чекати. Відкориговану схему привезли з Одеси лише в липні. Але тут знову виникла заковичка. У сільраду раптом посипалися заяви від усіх 696 членів кооперативу «Батьківщина» (тобто, від усіх селян, котрі мають пай, із яких понад 500 чоловік — пенсіонери) із проханням виділити їм теж землю єдиним масивом, включаючи, ясна річ, і ті ділянки, які просив кооператив «Удобне».

Боротьба за землю досягла найвищого ступеня абсурду. Заяви, як ви самі розумієте, писалися не для того, щоб землю взяти, а щоб не дати. Поки сільський голова сушив мізки, як бути і що робити, і серпень настав. Кооператив «Батьківщина» зібрав урожай і почав готуватися до наступного. Вивів трактор у поле і заходився орати ділянку, яку просив кооператив «Удобне». Бабенко, ясна річ, вибухнув і настрочив у сільраду гнівного листа: «Ми висловлюємо протест, — писав він, — і також розпочинаємо польові роботи, згідно з поданими в сільраду заявами». І теж вигнав свій трактор у поле. Змагаючись, два кооперативи швидко зорали масив.

Сільський голова зрозумів: поки справа не дійшла до бійки, треба приймати рішення. Зібрався з духом і призначив на 16 серпня сесію. Рішення було більшовицьке — усім порівну. По шматочку саду, винограднику, ріллі тощо. У результаті, багатостраждальному кооперативу «Удобне» (землі в нього лише 167 га, а в «Батьківщини» — 1,6 тисячі га) дістається тришків жупан — ділянки в п’яти місцях. І жодного гектара там, де він просив. Тим часом в указі Президента сказано: групі власників, котрі звернулися з проханням про виділення землі в натурі, відводять ділянку єдиним масивом. Бабенко, звісно, із рішенням сесії не погодився і подав на сільську раду позов в Одеський арбітражний суд.

То не діставайся
ж ти нікому!

Ага, так?! Тоді сільський голова знову скликає сесію, щоб раз і назавжди вирішити долю спірної ділянки. І депутати приймають «соломонове» рішення за принципом: «то не діставайся ж ти нікому!» Масив площею 186 га вони беруть і ділять на дрібні клаптики між усіма власниками земельних паїв — між 846 селянами для передачі їм у приватну власність — ведення особистого підсобного господарства. Рішення ухвалили 18 жовтня, а 27-го Одеський арбітраж відмовив кооперативу «Удобне» в задоволенні позову. Але впертий Бабенко з рішенням суду не погодився і збирається позиватися до переможного кінця. Розгляд справи призначено на січень.

— Ви знаєте, яка найкраща в селі дівка? — сказав Бабенко. — Та, що на виданні. Так і ділянка землі, яку ми попросили нам виділити, виявилася на вагу золота лише тому, що ми на неї вказали. А коли говорити серйозно, то хто при владі — той і правий. А при владі, як і раніше, колишнє керівництво КСП, яке говорить: «Ми вам дамо не там, де ви хочете, а там, де визначимо». Ми були згодні взяти й в інших місцях. Але можна ж було задовольнити хоча б на 15% наші заявки? Ні. У травні нам загалом запропонували два чорні незасіяні поля. А чим я восени розраховуватимуся з людьми за договорами? Уся проблема в тому, що ми для них конкуренти. Ми запропонували людям на пай 900 кг зерна, а вони — 400. Тож вони роблять усе, аби нас знищити.

— Йому, бачте, землю тільки біля республіканської траси подавай, — обурювався головний агроном колишнього КСП, а тепер кооперативу «Батьківщина». — Але інші теж хочуть зрошувані землі. Персиковий сад він збирається там посадити, а ми самі планували виділити цей масив під сад. Ви подивіться, скільки в нього людей і скільки в нас. Він для себе хоче взяти землю. У нього лише троє фундаторів — його родичі. А в нас 175, тобто всі працюючі. У нас немає різниці між мною, агрономом, і трактористом — прибуток ділитиметься між усіма.

Приватник! Ось причина всього. Корінь зла, виявляється. Бабенко зі своєю родиною (і хто він, мовляв, такий, без сільгоспосвіти) зазіхнув на святе. Він наважився господарювати на землях, які належать, за ідеєю, всьому народові. Та ще й око поклав на одну з найкращих ділянок. Такий напрошується висновок від почутого й побаченого в селі Удобне.

— Так, саме в цьому справа, — підтвердили мені в сільраді, де голова Борис Караблут разом із головним агрономом Володимиром Чабаном пояснювали мені суть конфлікту.

— Але земельну реформу для того, власне, і проводять, щоб повернути землі приватника, хазяїна? — заперечила я.

— А людей запитали? — обурився Чабан. — А ви знаєте, що вони своє життя без колгоспу не уявляють. У нас у сусідньому селі колишній голова КСП, депутат обласної ради, вирішив створити приватне підприємство, виступив у газеті, розповів людям, що та як. І нічого в нього не вийшло. Люди збунтувалися, що приватне... Ми вправі самі себе реформувати, відповідно до свого статуту, статуту КСП. Отож і вирішили перетворити своє підприємство на кооператив. А потім з’явився Бабенко й наполіг на ще одному кооперативі. А навіщо? Ми — продовження КСП, ми правонаступники. Усі працюючі люди залишилися в нас, до нього перейшли переважно пенсіонери. Майно перебуває в нашому користуванні...

Що тут скажеш, коментарі зайві.

— Ваше КСП вилучено з реєстру? — поцікавилася я наостанок. Чабан у відповідь стенув плечима.

— Зараз дізнаємося, — сказав Караблут і зателефонував у район.

У районі відповіли, що КСП «Батьківщина» з держреєстру не вилучено. Чому? Не знають...