Як і чому Вірменія йде від Путіна

ZN.UA Опитування читачів
Поділитися
Як і чому Вірменія йде від Путіна © EPA-EFE/CHRISTOPHE PETIT-TESSON

Вірменія помалу вислизає з рук Путіна.

 Під час недавнього візиту до Франції прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив про заморожування участі його країни в діяльності Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), «в якому домінує Москва», а також про те, що офіційні особи Росії закликали до повалення влади у Вірменії.

В Росії та Білорусі — країнах, що входять до ОДКБ, ці заяви вірменського лідера назвали «зрадницькими» й «емоційними».

Та слова Пашиняна демонструють дедалі більше віддалення Єревана від Москви, причинами якого є відсутність допомоги Вірменії з боку Росії в умовах постійного політичного тиску Азербайджану та зростання загрози азербайджанського вторгнення. Як і під час війни 2020 року, нині Москва фактично залишила Єреван напризволяще в протистоянні з Баку. Водночас, ігноруючи союзника з ОДКБ, Росія встановила партнерські стосунки з Азербайджаном, у якого своєю чергою почалася конфронтація зі США та Францією.

Оскільки російська «парасолька безпеки» не розкривається, Єреван шукає інші можливості захисту. Насамперед у Франції, з якою Вірменія активно розвиває військово-технічне співробітництво. Зокрема під час візиту Пашиняна до Франції було підписано пакет документів у цій сфері. Восени минулого року Париж уже поставив Єревану бронемашини «Бастіон» у межах угоди про участь Франції в модернізації вірменської армії.

Крім того, Єреван розвиває ВТС із Делі: восени Вірменія підписала контракт із Індією на закупівлю системи боротьби з безпілотниками ZADS. Делі також поставить Єревану партію зброї та боєприпасів на суму 244,7 млн дол., зокрема РСЗО Pinaka. Вірменія продовжує співробітництво й з Іраном: у Тегерані роблять усе можливе, щоби стримати амбіції Баку на Південному Кавказі, які означають своєю чергою й посилення впливу Анкари в регіоні.

Наслідком спроб зміцнити відносини із Заходом стала й зміна політики Вірменії стосовно України. У вересні 2023 року дружина вірменського прем’єра Анна Акопян прибула до Києва для участі в саміті перших леді та джентльменів. Кілька днів тому Пашинян знову повторив, що його країна не є союзником РФ у її війні проти України: «Народ України — дружній нам народ». І от стало відомо, що в межах запланованого турне Південним Кавказом Володимир Зеленський відвідає не лише Азербайджан, а й Вірменію.

Посол РФ у Вірменії Сєргєй Копиркін заявив, що диверсифікованість політики Єревана «сприймається як значною мірою дистанціювання від Росії». Та хоча вірмено-російські відносини й перебувають у кризі, до остаточного розриву ще не дійшло, й з ОДКБ країна наразі не виходить: Вірменія прив’язана до РФ тисячами ниток. Так, у інтерв’ю телеканалу France 24 Пашинян заявив, що питання про виведення російської військової бази з території республіки не розглядається. (Відповідно до угоди, база може перебувати в Гюмрі до 2044 року.)

Крім того, Єреван допомагає Москві обходити санкції Заходу: через Вірменію пролягає один з маршрутів експорту підсанкційних західних товарів до Росії. Як зауважив колишній співробітник МВФ Робін Брукс, «Вірменія є центром реекспорту західних товарів до Росії. У минулому таким центром був Казахстан, але потім, вочевидь, хтось у Астані вирішив покласти цьому край. У реекспорті до Росії немає нічого неминучого. Якщо він триває, отже, уряди беруть у цьому участь».

Російський політолог Аркадій Дубнов уважає, що питання про вихід Єревана з ОДКБ постане тоді, коли Вірменія заявить про готовність розмістити на своїй території якусь військову інфраструктуру Франції.

Хоча Росія й втрачає вплив у Вірменії, це не означає її автоматичного відходу з Південного Кавказу. В Грузії позиції Кремля поступово посилюються, а з Баку Москва підтримує партнерські відносини.

Навіть із урахуванням того, що Вірменія активно закуповує зброю в Індії та Франції, баланс сил у регіоні явно не на користь Єревана: за рахунок коштів від продажу каспійської нафти й газу, військово-технічної підтримки Туреччини й Ізраїлю Баку має значно сильнішу армію. В цій ситуації Пашинян намагається заручитися підтримкою Заходу, який може зберегти хиткий статус-кво в регіоні. Та хоча багато країн хочуть стабільності в Південнокавказькому регіоні, є проблема з ресурсами, які вони готові витратити, щоб не допустити збройного протистояння.

В цій ситуації Єреван більш ніж улаштовує підписання з Баку мирного договору, який гарантує безпеку Вірменії. Проте його немає. Хоча Пашинян і визнав територіальну цілісність Азербайджану, у сторін виявилося занадто багато суперечностей щодо таких питань, як Зангезурський коридор до Нахічеванської автономної республіки (ексклав Азербайджану, що межує з Вірменією, Іраном і Туреччиною), делімітація кордонів, зміни в конституції Вірменії тощо.

У грудні минулого року лідери Азербайджану та Вірменії підписали спільну заяву, в якій оголосили про подальші кроки з нормалізації відносин і встановлення миру. Та якщо наприкінці минулого року експерти й політики з оптимізмом оцінювали перспективи укладання мирного договору між двома країнами, то тепер кажуть про регрес.

Керуючись правом сильного, Баку викручує Єревану руки: щоб домогтися свого, азербайджанська сторона використовує не тільки політичний тиск, а й загрозу вторгнення. Водночас МЗС Азербайджану спростовує слова Пашиняна про підготовку Баку до нових бойових дій, називаючи такі твердження геть безпідставними: «Твердження, буцімто Азербайджан готується напасти на Вірменію,.. є явним викривленням наявних фактів і покликані ввести в оману міжнародну спільноту».

Отже, Баку пропонує в мирному договорі зафіксувати кордон між двома країнами без прив’язки до старих карт. Окрім того, Алієв чітко заявив, що азербайджанська армія не відступить із позицій, зайнятих під час загострення в травні 2021 та вересні 2022 року, навіть якщо вони — на території Вірменії. Також Баку вимагає змінити конституцію Вірменії, в якій є посилання на декларацію про незалежність, де згадується постанова «про возз’єднання Вірменської РСР і Нагірного Карабаху».

Зрештою, Баку прагне витіснити з переговорів будь-яких посередників і виступає проти гарантів договору. Водночас азербайджанський президент Ільхам Алієв неодноразово називав Вірменію «Західним Азербайджаном» і стверджував, що Єреван і південна частина країни — Сюнікський регіон (Зангезур) — це прадавні азербайджанські території, передані Вірменії радянською владою. Втім, минулої осені представник Азербайджану заявив, що в Баку більше не зацікавлені в проходженні Зангезурського коридору вірменською територією. Раніше прагнення Баку провести цей коридор через Вірменію спричинило в Єревані побоювання втратити південь країни.

Намагаючись зберегти вірменську державність і стабілізувати відносини з Азербайджаном і Туреччиною, Пашинян і його прихильники згодні на серйозні поступки. Зокрема в Єревані готові змінити національні символи — конституцію, герб і гімн країни. Судячи з того, як апатична більшість вірменів відреагувала на кінець «Нагірно-Карабаської республіки», не варто очікувати масових протестів і в разі зміни конституції, герба та гімну.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі