Верхобуж: річки на два боки

Поділитися
З винахідливості деяких областей знаходити привід для організації етнофестивалів в Україні вже піджартовують: не було хіба що фестивалю «буряка та гички»...

З винахідливості деяких областей знаходити привід для організації етнофестивалів в Україні вже піджартовують: не було хіба що фестивалю «буряка та гички». Чи не найбільше вирізняються львів’яни. Лише два тижні тому на Бродівщині пройшов один з найпопулярніших фестивалів України — «Підкамінь-2010». І ось новий — «Верхобуж-2010». Цього року Міжнародний екологічний етнофестиваль на Золочівщині зібрав близько 12—15 тисяч людей. До львів’ян приїхали не лише з сусідніх областей, а й з Києва, Донеччини, Криму. Були й гості з Польщі та Білорусі.

З погодою пощастило. Після спекотних днів небо захмарило, а під кінець другого дня фестивалю навіть покрапав невеликий дощик. Десь удалині гуркотів грім, а на величезному полі, що біля села Верхобуж, гримів фестиваль з однойменною назвою. Вже за якихось 10—15 хвилин забулися щоденні клопоти, з голови начисто вилетіли плани й задумки, окрім хіба що фестивалю. Єдине запитання, яке спливало: чому ми так рідко буваємо на природі. Адже на Львівщині справді чудових місць не бракує. Проте, схоже, для цього потрібен привід.

І організатори його надали. Широчезне поле під лісом, густо вкрите запашним квітковим килимом, дзвінкі голоси, гарні молоді обличчя довкола збуджували, додавали наснаги, спонукали до відвертості. І вже хтось запрошував своїх нових знайомих на гойдалку, хтось випробовував свої сили штурмуючи надувну вежу, а інші просто розляглися в густій траві. І понад усім цим зі сцени лунала пісня:

Там джерела грають

тиху, ніжну пісню,

Щедро свої води віддають,

Тепло сердець бужан

та їх усмішки

Води Бугу у світи несуть.

Це слова поета, композитора і виконавця пісень Теодора Кукурузи, який народився і виріс у Верхобужжі. Ще у 1976 році він створює свій ВІА «Джерела Бугу». Зараз у його доробку понад 300 пісень.

— Як би ми зараз не ставилися до організації подібних заходів, не критикували за їхню слабкість, вони дуже потрібні, — вважає настоятель монастиря Святого Василя Великого отець Тома. — Бо це не лише можливість для молоді відпочити фізично і духовно, а й торкнутися власної історії, культури, звичаїв. Такі фестивалі були в селах і раніше. І дуже добре, що влада починає це розуміти.

Сотні молодих людей отримали шанс помилуватись унікальною природою Верхобужжя, послухати професійних та самодіяльних співаків, ознайомитись із нехай і не численними народними ремеслами краю. А головне: у молоді з’явилася можливість для знайомств. Не через мобільний зв’язок, а наживо. Саме це спонукає молодих людей трястись у незручних маршрутках, пішки долати десятки кілометрів по бездоріжжю в спеку. І все — заради нових почуттів, нових вражень, нових друзів.

Цей гарбуз не відмова, а дарунок Фото: Роман Якель
Неподалік сцени — кілька десятків організованих на швидку руку агроосель. Усередині — вишивані рушники, килими, подушки, гарбузи, нехитрий сільський реманент. І кожна «хата» запрошує до себе, розмовляє, жартує, їсть і запиває. Біля них снують тисячі молодих людей, для яких усі ці предмети доступні лише в музеї.

— Це моя власна вишивка. Займалася цим іще в юності, — розповідає Надія Руда, голова Вижнянської сільради Золочівського району. — Так вишивали мої мама, бабця. Переважно взимку, коли є вільний час, у селі традиційно вишивають рушники, подушки, обруси на стіл, покривала на ліжка, навіть костюми. В основному використовували чорні та червоні кольори. Для нашого краю характерний геометричний орнамент. Шкода, що теперішня молодь не хоче цим займатися.

Ще одна занедбана галузь народного промислу — ткацтво. По сусідству з нашим селом колись працювала Глинянська килимова фабрика, вироби якої були знані не лише в Україні та колишньому Союзі, а й у Західній Європі. Там працювало багато односельців, які мали вдома верстати і ткали чудові килими з чистої овечої вовни. З розпадом Союзу підприємство припинило своє існування. Лише зараз зайшлося про його відновлення.

Екологічний етнографічний фестиваль на Золочівщині відбувається вже втретє. Свою назву він отримав від витоків річки Західний Буг, яка розпочинає свій біг біля села Верхобуж і протікає через територію України, Польщі, Білорусі і вливає свої води у Балтійське море.

Село Верхобуж зі сходу оточене мальовничими буковими лісами. За переказами, воно виникло після набігу монголо-татар під проводом хана Батия в ХІІІ столітті. Про давню історію села свідчить старий дерев’яний храм, який перенесено з гори Збіч у 1730 році. Храм Успіння Пресвятої Богородиці — шедевр української дерев’яної архітектури. Гетьман Богдан Хмельницький, прямуючи до Берестечка, відвідував цю унікальну споруду.

Як згадують старожили, колись лише у Верхобужі було аж сім млинів. У 60-х роках працювала збудована міні-гідроелектростанція, яка забезпечувала село світлом. Сьогодні жоден з водяних млинів не зберігся.

З фестом пов’язують чималі перспективи, бо навколишні землі тут бідні. Наприклад, з дев’яти населених пунктів, які входять до складу Куровицької сільської ради, лише Куровичі самодостатні, решта — дотаційні.

— Так не має бути, — каже сільський голова Михайло Гетьманчук. — Адже наша територія — це ніби мала Швейцарія. Поряд унікальні Підгорецький, Золочівський і Олеський замки. Тут екологічно чиста зона, неподалік — міжнародна автомобільна траса. Ми живемо на вододілі річок на Балтику і Чорне море. Західний Буг крізь століття несе свої води у Балтику, Золота Липа — у Чорне море. Райська земля.

Коли Бог роздавав усім народам землю, то українці спали, а найкращий райський куточок Всевишній залишив собі. Тут українці прокинулись і кажуть, що про них чомусь забули. Подивився Бог, а немає вже що віддавати. Зглянувся і віддав їм трохи своєї землі. Інші народи збунтувалися. Ми, кажуть, були перші, а їм дісталися найкращі землі — ліси і гори, поля і річки… «Так, каже Бог, але ви подивитесь, — яку я їм дам владу».

І справді, тривалий час природні скарби, якими багатий наш край, залишаються незадіяними. Туристична галузь може змінити ситуацію на краще.

Люди втомилися від євроремонтів, комфортних авто, зручних ліжок і крісел, кольорових телевізорів і безмежних можливостей комп’ютера та мобільного телефона. А тому за найменшої можливості полишають усе і, ніби риба на нерест, поспішають на природу. Відтак на фестивалі не було чути нарікань на нескошену траву, відсутність мобільного покриття і таке інше.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі