Ігор Кон: «Від сосни до телеграфного стовпа», або Все про сексуальності XXI століття

Хмільної науки «сухий» закон —

Всю сексуальність вигадав Кон!

Студент із минулого

Стовп — добре, сосна — цікавіше. Стовп — відредагована сосна, сосна — індивідуальність, яка ще не втратила своєї неповторної специфіки. Індивідуальність, як ми колись дізналися, важливіша за державу. Держава — противник свободи. Свобода — світлофор із трьома вогнями відразу. Секс — справа смаку. Сексуальність — не дітонародження. Жіноче тіло — красиве, чоловіче — божественне. Сексуальна стурбованість — добре, погано, якщо навпаки.

Думаєте інакше? Арона Вігушина хоч раз чули? Трохи перефразую: маєте власну думку? Отже, ви з ним не згодні.

Хтось не знає Ігоря Кона? Негайно підведіться і сходіть ну... бодай до бібліотеки Київського національного університету імені Т.Шевченка. Читальний зал — піднятися на два прольоти вгору і повернути праворуч. Згадати старе, поцупивши стілець у сусідньому залі, чи всістися на підмостки — вибір за вами. Цього разу дві години часу справді варті якщо вже не свічок... то стільців.

Усе, що ми хотіли знати про секс, але не було в кого спитати — адже Вуді Ален живе далеко...

Назва лекції, прочитаної Ігорем Коном студентам і студенткам соціологічного факультету, — «Сексуальності ХХІ століття». Чому ж таке монозначне слово, як «сексуальність», у наш час зазвучало у множині?

— Та тому, що різні бувають сексуальності. Головні тенденції сучасного розвитку — індивідуалізація і плюралізація неоднакових культур і абсолютно різних стилів життя. Саме тому правильно говорити не про сексуальність, а про сексуальності, не про сексуальну культуру, а про сексуальні культури. Звісно, ці питання виникли перед нашим суспільством із початком так званої сексуальної революції, яка вдало почалася наприкінці минулого століття і більш-менш активно триває й сьогодні. Усім відомо, що історичною батьківщиною її є такий ненависний нам колись Захід. Там сексуальна революція, як і годиться, відбулася яскраво, відкрито й цілком демонстративно. У нас вона проходила теж і, слід зазначити, не менш активно. Інша річ, що в радянсько-пострадянських країнах усе це робилося «під килимом», і суспільство саме собі навіювало, що нічого не відбувається взагалі. Природно, зміни, спричинені сексуальною революцією, породили низку однозначних статистичних даних, таких як зниження віку сексуального дебюту, зменшення різниці в цьому плані між чоловіками і жінками, популяризація еротики тощо. Для одних це може означати кінець світу, інші ж вважають, що це чудово.

Які перші ознаки «статевого дозрівання» суспільства?

— Насамперед одним з найскладніших явищ у цій сфері є здатність чітко розмежовувати сексуальність і репродуктивну функцію. Розглядати людську сексуальність у термінах репродуктивного здоров’я імпонує спонсорам і грантодавцям, але методологічно це є хибним. На індивідуально-психологічному рівні так було завжди. Люди, як і тварини, спаровуються не для розмноження, а для задоволення (у тварин, до речі, сексуальність є поліфункціональною). Проте в минулому цей бік справи всіляко вуалювався і приглушувався. У XX столітті становище змінилося. Суспільна свідомість прийняла той факт, що сексуальність не спрямована на дітонародження, не потребує легітимації і є самоцінною. Природно й те, що дітонародження — процес досить трудомісткий, і природа компенсує це задоволенням. Не буде задоволення, звісно, ніхто не займатиметься такою важкою роботою. Ще одним дуже важливим чинником у цьому питанні є лояльність суспільства до одностатевого кохання. Зауважу, до цього нам іще далеченько.

Не останню роль у приховуванні «приємного боку справи» за всіх часів відігравала церква…

— Християнська мораль відкидає чутливість у принципі. І сьогодні виступає проти контрацепції не менш затято, ніж проти абортів, адже йдеться не лише про право людини перешкодити народженню нового життя, а й про визнання цього самого «приємного боку справи». У наш час розмежування сексуальності і репродукції отримало також і матеріальну базу. По-перше, це стало поштовхом для розвитку якісної сучасної контрацепції, що вкрай важливо передусім для жінок — займатися сексом, не боячись зачати, значно приємніше (якщо тільки не йдеться про подружню пару, котра мріє про дітей). Чоловікам у цьому плані значно простіше — мавр зробив свою справу, мавр може йти геть.

З іншого боку, генна інженерія створює потенційну можливість зачинати дітей, грубо кажучи, у пробірці, із заздалегідь запрограмованими спадковими даними, при цьому тато з мамою ніколи не зустрічалися і ніяких задоволень не відчували. Не думаю, що колись до цього вдаватимуться масово, «старий спосіб» має низку переваг. Але до цього потрібно додати інші досягнення біології, наприклад, можливість заздалегідь дізнатися стать дитини, а потім, можливо, й контролювати її. Завдяки досягненням сексофармакології (маємо на увазі препарати типу віагри), істотно розширюються вікові рамки сексуальної активності: люди зможуть відчувати сексуальні радості частіше й довше, ніж у недавньому минулому. Біологічні причини чоловічої імпотенції та жіночої аноргазмії виявляються переборними й такими, що піддаються корекції. Водночас, аби вести сексуальне життя до старості, потрібно дбати про підтримання не лише потенції, а й здоров’я, краси та культури тіла в цілому. Причому це рівною мірою стосується чоловіків і жінок. Слід зазначити, що таким чином сексуально знедоленими залишаються бідні й неосвічені верстви населення (іноді — цілі суспільства), адже щоб мати (і, що досить важливо, — якісно підтримувати) так званий товарний вигляд, потрібні кошти, часто чималі.

Чи правильно розмежовувати сексуальність на «чоловічу» і «жіночу»?

— Безперечно, зсуви в сексуальній культурі нерозривно пов’язані зі змінами в системі гендерної відмінності. Є чоловіки і є жінки, ці поняття є антиподами. Відповідно, окремо існують поняття чоловічої та жіночої сексуальності. Якщо чоловік — істота сексуальна за всіма показниками (так було завжди), то становище жінки в цьому плані є дуже суперечливим. Факт, що сексуальна революція другої половини XX століття на Заході була насамперед жіночою революцією. Ідея рівності прав і обов’язків статей у ліжку — плоть від плоті загального принципу соціальної рівності. І, хай там як, але тут ми маємо більше запитань, ніж відповідей. Якщо в Петербурзі, за даними репрезентативного опитування 1996 року, факт того, що не відчувають чи рідко відчувають сексуальне задоволення, визнали 5% чоловіків і 36% жінок, — то це можна пояснювати не лише особливостями минулого радянсько-російського стилю життя.

Можливо, ця і багато інших супутніх проблем коріняться в історії, адже досить тривалим був період, коли жінка іноді була лише істотою для виношування дитини, а збережена до дуже зрілих років цнота — ознакою найвищої шляхетності. Суспільна мораль довго й затято вчила нас, що порядна дівчина не може відчувати сексуального бажання й діставати задоволення від близькості з чоловіком. Та що тут казати, коли вважалося, що нібито й на подружньому ложі дружина вступала з чоловіком в інтимний зв’язок ледь не насильно. Хоча не можна не згадати про більш давні часи: зокрема давньогрецька і давньоіндійська мудрість говорять про те, що жінка відчуває в десять разів більше задоволення, ніж її партнер. Щоправда, розповідають про це переважно чоловіки.

Виходить, жінка — головний генератор суспільних змін?

— Жіноча психіка змінюється сьогодні значно швидше й радикальніше, ніж чоловіча. А будь-які радикальні соціальні зміни, як відомо, здійснюють насамперед ті, хто в них зацікавлений, у даному разі — жінки. Жінки крок за кроком опановують нові для себе заняття й види діяльності, що супроводжується їхньою психологічною самозміною і зміною їхньої колективної самосвідомості, включно з уявленням про те, як мають складатися їхні стосунки з чоловіками. Порівняльно-історичний аналіз динаміки сексуальної поведінки, установок і цінностей за останні півстоліття показує повсюдне різке зменшення поведінкових та мотиваційних відмінностей між чоловіками і жінками у віці сексуального дебюту, у кількості сексуальних партнерів, прояві сексуальної ініціативи, ставленні до еротики тощо. Становище в різних країнах залежить не стільки від рівня їхнього соціально-економічного розвитку, скільки від ступеня соціальної рівності статей. Але не можна забувати й про те, що рівність — не є однаковість. Ці зрушення, безперечно, триватимуть і далі.

Із цим пов’язане загострення багатьох старих і поява нових психосексуальних проблем. Поява жіночої гормональної контрацепції дає жінкам не знану раніше владу над репродуктивними процесами. Сьогодні для вирішення цього питання жінці зовсім не потрібна згода чоловіка, найчастіше це відбувається навіть без його відома. Масове поширення і популярність таких раніше заборонних у сексі позицій, як «жінка зверху» і кунілінгус, є символічним ударом по так званому фалоцентризму, оскільки підвищує сексуальне задоволення обох партнерів. Сучасні молоді жінки очікують від своїх партнерів не лише високої потенції, а й розуміння, пестощів, ніжності, котрі раніше до чоловічого «джентльменського набору» не входили. У результаті традиційна поляризація чоловічої та жіночої сексуальності коригується принципами заснованого на взаємній згоді партнерського сексу.

У чому ж усе-таки полягає сексуальність чоловіча?

— Сучасне суспільство нині само відповідає на це запитання. І дуже цікаво, між іншим. Зазвичай вважають, що голов­ний принцип чоловічої сексуальності — кількісний: чимбільше жінок. Більше жінок — більше сексу. До цього принципу можна віднести й розміри члена, силу ерекції. Майже кожен юний Вертер досі потайки заздрить Дону Жуану. Чимало юнаків асоціюють дорослість із початком сексуального життя, причому «мужність» ототожнюється з потенцією, а її реалізація — з агресією і насильством.

Найважливіша психологічна риса молодих чоловіків, які ведуть інтенсивне сексуальне життя і мають зв’язки з великою кількістю жінок, — любов до новизни й ризику, плюс до цього фізична привабливість, емоційна розкутість і підвищений рівень тестостерону. Інакше кажучи, ці молоді люди сексуальніші за своїх однолітків і повніше персоніфікують у собі традиційні цінності так званої маскулінності — підприємливість, сміливість, розкутість, схильність до ризику тощо. Вік сексуального дебюту та індивідуальний стиль сексуальної активності старшокласників, включаючи «схильність до ризику», перебувають на одній лінії як зі ступенем їхньої фізичної зрілості (точніше — із тим, як вони її сприймають), так і з прагненням чимскоріше домогтися бажаного статусу «дорослості», причому це справедливо і для хлопців, і для дівчат. Звідси робимо висновок, що одні й ті самі риси, які дають молодим людям певні соціосексуальні переваги, одночасно є чинниками ризику (розв’язна поведінка, схильність до наркотиків, алкоголізму та сексуального насильства). Це відіграє дуже значиму роль для вироблення стратегії як сексуального, так і будь-якого іншого виховання та освіти молоді, особливо — для боротьби з наркоманією, СНІДом...

Дуже істотним залишається питання про те, з якою все ж таки жінкою юнакові краще ставати чоловіком. Є думка, що першою коханкою в жодному разі не повинна бути повія. Наскільки вона виправдана? Насправді панянка так званої легкої поведінки, турбуючись передусім про себе, заодно підстрахує і клієнта. Тим часом «аматорка», котра постійно прагне гострих відчуттів і в якої на першому місці лише задоволення і нічого, крім задоволення, навряд чи подумає навіть про власну безпеку, не кажучи вже про захист партнера.

Сексуальна революція, яка відбулася певний час тому, триває й сьогодні. Але чи відповідає її швидким темпам рівень розвитку статевого виховання молоді?

— Це питання сьогодні особливо актуальне, адже головними дійовими особами в будь-якій революції завжди були, є і будуть молоді люди. Зниження віку першого сексуального досвіду і часткова незалежність підліткової та юнацької сексуальності від контролю з боку батьків, школи, церкви і держави створює безліч небезпечних ситуацій, насамперед — небажаних вагітностей, абортів і зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), останню загрозу особливо серйозною зробив СНІД.

У 1970-х роках ранній початок сексуального життя зазвичай співвідносили з різними «поганими» вчинками й «легковажною» поведінкою (погана успішність, пияцтво, хуліганство, конфлікти з учителями та батьками тощо). Із часом цей взаємозв’язок потихеньку слабшав. Хоча, справді, ранній початок сексуального життя часто поєднується в підлітків із проблемною поведінкою та прагненням швидше подорослішати. Тобто це залежить як від соціальних умов, так і від індивідуальних, особистих особливостей підростаючої людини. Це потрібно враховувати у практиці сексуального просвітництва. Відомий факт, що людину практично неможливо змусити щось зробити наперекір її волі. Так, переконавшись у безплідності заборон і неефективності сімейної сексуальної освіти, більшість західних країн наприкінці XX століття пішли шляхом створення громадських систем сексуального просвітництва дітей і підлітків. Хоча в більшості країн служби сексуального просвітництва ще не настільки розвинені, наскільки цього хотілося б, і до того ж погано узгоджені їхні програми, вони вже дають позитивні результати, особливо в тому, що стосується зменшення кількості абортів та профілактики ІПСШ і ВІЛ-інфекції. Країни, які із цим запізнилися (США, наприклад), «задовольняються» значно гіршими демографічними та епідеміологічними показниками. Хочу ще раз наголосити на тому, що акцент у процесі статевого виховання маємо робити не на заборонах, а на переконанні. Особливо це стосується пострадянських країн, де сексуальне просвітництво взагалі практично відсутнє.

Чи можна виділити такий феномен, як «російська сексуальна культура»?

— Історична традиційна російська сексуальна культура як на побутовому, так і на символічному рівні завжди вирізнялася граничною суперечливістю. Жорсткі патріархальні звичаї, логічним вивершенням яких є прислів’я «не б’є — не любить», поєднуються із фемінінним національним характером і синдромом «сильної жінки». Відвертий селянський натуралізм, котрий не знає закритості й інтимності, сусідить із суворим православним аскетизмом. Роз’єднаність тілесності і духовності виявляється і в мові, і в тілесному каноні, і в уявленнях про кохання.

Починаючи, як мінімум, із ХVII століття, усі цивілізаційні процеси в більшості слов’янських країн відбуваються під впливом і у взаємодії із Заходом. Цивілізація сприймається як європеїзація і викликає прямо протилежні почуття. Одні бачать у цьому прогресивну індивідуалізацію і збагачення життя, а інші — розкладання і деградацію. Всевладдя бюрократичної держави і відсутність чіткого розмежування публічного і приватного життя ускладнює формування автономних субкультур, що є необхідною передумовою сексуального, як і будь-якого іншого, плюралізму й толерантності. Ставлення до сексуальності та еротики, наприклад, у Росії завжди політизоване й поляризоване, а реальні проблеми приватного життя при цьому нерідко губляться. Одна з основних наших проблем полягає в тому, що складні й суперечливі тенденції суспільного розвитку, як і раніше, примітивно пояснюються «падінням моралі», впливом «розтлінного Заходу», підступами західних спецслужб і фармацевтичних кампаній. Реальні труднощі, а їх країна сьогодні переживає особливо багато, при цьому містифікуються і поглиблюються.

Довідка «ДТ»

Ігор Семенович Кон народився 21 травня 1928 року в Ленінграді. 1947 року закінчив історичний факультет Ленінградського педагогічного інституту імені О.Герцена, а також дві аспірантури: з нової історії та філософії. Кандидат історичних наук, доктор філософських наук, професор, академік Російської академії освіти, почесний професор Корнеллського університету, доктор honoris causa університету Серрей. Наприкінці XX — початку XXI століття більшість робіт І.Кона присвячено сексології, особливо проблемам гомосексуальності. 2004 року Всесвітня сексологічна асоціація нагородила його Золотою медаллю за видатний внесок у сексологію та сексуальне здоров’я.