Войны разделенных людей

Олег Покальчук 24 марта, 23:03
флаги
Василий Артюшенко, ZN.UA

Читайте также

Царство разделенное падет под натиском неприятеля.

Человек разделенный не сумеет с достоинством и отвагой глядеть жизни в лицо.

Пауло Коэльо. "На берегу Рио-Пьедра села я и заплакала" 

 

Итак, все в очередной раз начали ссориться друг с другом, обличать, драться и так далее. Трагикомедия продолжается, у касс — аншлаг, актеры легко выходят на "бис", зритель неистовствует. Где-то больше трагизма, а где-то все просто ржут. Невпопад, но это особенности жанра. Словом, "призрак бродит по Украине, призрак разобщенности". 

Парафраз древней марксистской пугалки обычно применяется для описания ситуации, когда потенциальная угроза может воплотиться, и некое вероятное явление — стать реальностью. То есть для этого нужно в принципе: а) не просто признавать, что призраки существуют, а убедительно свидетельствовать об их существовании; б) доказывать, что призраки способны пугать не только заурядных людей, но и сильных мира сего. 

С пунктом "б" достаточно просто. Наши "сильные" традиционно пугаются даже собственной тени, если речь идет о разоблачении их лжи и/или барыжьей деятельности. Напомню, что "барыга" — это отнюдь не алчный предприниматель (других, впрочем, и не бывает). Барыга — именно скупщик краденого, и в этом смысле термин употребляют, возможно, и бессознательно, люди, которые чувствуют, что их обворовали. Ну, и у заурядных людей за последние годы страха сильно поубавилось, они сами кого хочешь напугают.

А вот с пунктом "а" есть проблемка. Она — в самом определении разобщенности. Все наперегонки цитируют взаимообличительные мемуары деятелей УНР, Директории и Гетманщины. Все в них вроде сходится с нашим временем, и это дает дополнительный импульс для разговора о "граблях", они же — предопределенность, карма, кисмет, судьба и "не с нашим счастьем". 

При этом в обозримом украинском историческом пространстве не существует политических лидеров (именно политических, а не военачальников, непризнанных пророков и просто принципиальных людей — с этим все неплохо), поведение которых было бы Великой точкой отсчета, образцом, на основании которого можно было бы критиковать или хвалить всех остальных. (Князя Святослава и ему подобных, летописных, не предлагать: было же сказано — в обозримом, а не в магическом пространстве.) Поведение, поступки сравниваются либо с нравственным законом, либо вообще со звездным небом. Человек всегда в этом сравнении проигрывает. Упреки в его несовершенстве с этой точки зрения вполне справедливы и закономерны. Мотивы стремления к совершенству тоже вполне человечны и благородны. 

Все хорошо, только с реальностью не повезло.

Первая проблема в том, что эффективное объединение во имя цели требует не только первичной самоидентификации, о чем я писал ранее, но и умения поступаться амбициями ради достижения групповых целей. Понимание этого в обществе вполне присутствует, но только теоретически. 

Как только группа начинает движение (и как только оно становится результативным), в ней разгорается лютая борьба за лидерство. (Опять же, это не только украинский кейс, присмотритесь, что в соседней, столь демократической Польше творится, не говоря уж о Турции). Каждый участник такой группы — яркая личность с задатками лидерства, но только с задатками. Группа легко и пылко собирается вместе, чем абстрактнее и пассионарнее лозунг, тем больше единомышленников, но меньше ответственности и образованности. В процессе искреннего стремления сделать группу лучше каждый отталкивается от идеала, а не прецедента, от собственного представления о совершенстве, а не от политической и экономической топографии момента. Поскольку люди с высшими ценностями, искренне в них верующие, зачастую высокопринципиальны и непоколебимы, это делает их привлекательными личностями, но совершенно бесполезными членами команды. Поэтому, с точки зрения зоологического выживания группы, люди, принципами не отягощенные, более гибки. Их за это порицают менее гибкие, сетуя на то, что их деньги и возможности снова почему-то достались нехорошим людям.

В начале войны я писал о примере итоговой сдачи де Голлем Алжира в контексте того, как и с какими настроениями сформировалась прослойка беженцев оттуда, что впоследствии добавилось к сумме факторов, уничтоживших героическую репутацию де Голля и стоивших ему президентства. Учитывая наше катастрофическое запаздывание в историческом развитии, полагаю, примеры политического кризиса во Франции 1958 года, особенно в части борьбы высоких амбиций, будут вполне уместны.

За первые три с половиной года алжирской войны во Франции сменилось шесть правительств, и к тому времени у разных сил и групп (более десятка) создалось стойкое убеждение, что сдача Кры… то есть Алжира, есть не что иное, как акт предательства национальных интересов. Националисты и консерваторы, французы Алжира и армейские круги объединились в попытке переворота к 13 мая. Не вдаваясь в излишние подробности, следует заметить, что французская армия того времени состояла из довольно унылого регулярного контингента и "парашютистов" — высокомотивированных спецназовцев, говоря современным языком. Именно парашютисты должны были захватить Париж и учредить там военно-политическую директорию вместо свергнутого правительства на срок от двух до пяти лет, а затем передать ее авторитарному правительству.

Четыре лидера правых партий, члены Совета республики, директора, префекты, генералы, начальники управлений, заговор в военных училищах — все, казалось, должно было привести к неминуемому успеху. Но за лидерство в заговоре начали бороться между собой военные заговорщики и "голлисты". Шарль де Голль (военный герой и все такое) по тем временам заявлял, что Алжир он никогда в жизни никому не отдаст.

Как часто бывает в такого рода процессах, тормознули наиболее прагматичные участники — военные, тем более что приказ выступать пришел им от голлистов. Но "кто не успел, тот опоздал", и политическое крыло заговорщиков получило оперативное преимущество в Париже, развернув свою интригу.

Тем временем в Алжире 13 мая 1958 года военные вместе с несколькими тысячами гражданских демонстрантов под лозунгом "Армию к власти!" осуществляют успешный переворот. Формальной причиной была гибель трех французских солдат, расстрелянных алжирскими сепаратистами тремя днями ранее. У парижских властей — паника. Фактическим лидером алжирского переворота стал командир10-й дивизии парашютистов, бравый генерал Массю, невероятно популярный и в своей среде, и среди гражданских лиц.

Французское военное командование в Алжире приступает к разработке плана собственного антиправительственного выступления. Он получил кодовое название "Возрождение". Ответственным за его разработку назначается полковник Дюкасс, заместитель генерала Массю. Но он был сторонником де Голля, и благодаря ему, а также главнокомандующему генералу Салану в требованиях появилось: "Да здравствует де Голль!"

Захватить власть и удержать ее — "две большие разницы". Вскоре оказалось, что далеко не все полки поддержали путч, а Париж приказал танкистам двигаться на столицу Алжира, их остановил тот же Массю. Он поднял резервистов, их политические сторонники вышли на Елисейские поля в Париже, но к 15 мая инициативу уже перехватил лично де Голль: "Деградация государства неизбежно влечет за собой отчуждение ассоциированных народов, волнения в действующей армии, национальный раскол, утрату независимости. В течение двенадцати лет Франция пытается разрешить проблемы, непосильные для режима партий; она на пути к катастрофе. Однажды, в тяжелый час, страна доверилась мне с тем, чтобы я повел ее к спасению. Сегодня, перед лицом новых испытаний, страна должна знать, что я готов принять на себя полномочия Республики". 

Остальные события, вроде захвата Корсики, были не менее яркими, но заявление де Голля уже морально раздавало парижскую власть, и 29 мая Шарль де Голль мирно и законно (старый президент Рене Коти подписал указ) вошел в президентский дворец, возглавив "правительство отечественного спасения". 

Началась Пятая Республика, предоставление правительству неограниченных полномочий в урегулировании алжирского кризиса, управление страной в течение полугода декретами правительства, роспуск парламента на каникулы на этот же срок. И делегирование правительству учредительной власти, с тем, чтобы оно разработало новую Конституцию. 

И уже 16 сентября 1959 года де Голль выступил с речью, в которой признал право алжирцев на самоопределение.19 марта1962 года, согласно Эвианским соглашениям, Алжир был сдан. Далее был неудачный путч одураченных политиками генералов, более десяти покушений на де Голля от его бывших сторонников и закат его карьеры в 1968-м.

Этот пример — вовсе не потому, что скоро май, что перехват инициативы в блокаде, что народ озлобился и от того еще легче ведется на жаркие лозунги, и так далее. Французская история развивалась достаточно самобытно, и, в отличие от сходных примеров, на внешнее давление там списать ничего невозможно. Тем отчетливее видно, как настоящие герои Второй мировой, сражавшиеся с гитлеровцами плечом к плечу (да, иногда скрепя сердце, но все же), довольно быстро оказались не просто в разных политических лагерях, но и на грани "горячей войны" друг с другом.

Франция — страна, многие века являвшая миру (через литературу и искусство, то есть не вполне через факты, но все же) образцы героического, жертвенного поведения во имя родины, начиная с эпической "Песни о Роланде". Многие (как те же поляки) вдохновлялись Бонапартом, ну, а об образе Жанны д'Арк украинцам и так все понятно, благодаря его незатейливой вульгаризации украинской политикой. И вот все эти мотивы совокупно проиграли ловкой политической интриге, на долгие десятилетия расколов и впоследствии размыв французскую нацию, сумевшую замечательно самоорганизоваться после Второй мировой — одна их люстрация чего стоила. 

Наша история с блокадой, ее разгоном, "переобуванием в воздухе" украинской власти, попытка довесить на нее повышение тарифов (хотя МВФ, предполагаю, уже не только брезгливо морщит нос от украинских историй, а просто выдаст своей миссии противогазы) и внезапная полная тишина в социальных сетях (все тролли по свистку быстро вернулись в свежие собачьи будки) — вроде и далека от этих французских предпосылок. И армия не та, и парашютисты уж тем более. У нас не то что де Голля не предвидится, нам и до Луи де Фюнеса далеко.

Некоторые практические замечания по поводу того, как сообща можно что-то сделать, чтобы из этого получилось не "что-то".

Совместная деятельность вовсе не обязательно является групповой — Майдан тому примером. Взаимная симпатия или взаимная антипатия не являются критически необходимыми условиями или препятствиями, если речь идет не о сексе. Да и то не факт.

Командная работа — это первый шаг к работе групповой, а не наоборот. Попытки блокады тому примером. Из стихийно растущей группы не выделятся эффективные команды, когда возникнет необходимость в детализации задач. 

Структура и координация, чем всегда пылко увлекаются наши самодеятельные лидеры, — бессмысленное занятие, если сначала не определены:

— содержательная сторона (то есть определение направлений деятельности и поиска средств на нее, именно в такой последовательности);

— качественная (вменяемые роли, групповая культура, избавление от "полезных идиотов", то есть хороших, но дремуче некомпетентных людей). Возня вокруг всевозможных "громадських рад", НАБУ, ранее — вокруг избрания судей — тому примером. 

Ну, и предпочтительно гнать подальше людей, начинающих свою речь со слов: "У меня есть стратегия!" 

Берегите при этом карманы.

Теги:
Заметили ошибку?
Пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
26 комментариев
  • Republic 27 марта, 18:22 «Що свою, "українську модель" не знайдемо, теж зрозуміло …» - заявляють СОВКИ, котрих радянська історія позбавила здорового глузду. «…задача інтелігенції -- просвітництво народних мас» - і що ж воно таке, ота «інтелігенція», яка має займатися «просвітництвом народних мас»? Мабуть що ті, хто – начитані: «И ноты есть у нас, и инструменты есть, / Скажи лишь, как нам сесть!» — / «Чтоб музыкантом быть, так надобно уменье / И уши ваших понежней», — / Им отвечает Соловей, — / «А вы, друзья, как ни садитесь, / Всё в музыканты не годитесь». «Ітелігенція», читайте в gazeta.dt.ua/SOCIUM/: Валентин Ткач «Україна: ескізи образу майбутнього». Загострюйте свою «логіку»!
    Republic 27 марта, 21:43
    «Хіба не читали "учітеся, брати мої, думайте, читайте": …переможуть популісти й рашисти, і реалістичний шлях буде відкинуто …не зможете переконати виборців, щоб проголосували за важкий реалістичний шлях …талановитий демагог легко побиває будь-яку, найкращу економічну програму …90% виборців ні бельмеса не тямлять ні в економіці, ні в політиці …не протиставляйте просвітництво дослідженню, потрібні обидва» - ось я ХОЧУ учитися, намагаюся думати, читаю «таке» та й розумію: мені «порожнє просвітництво від олігархів-злодіїв» - НЕПОТРІБНЕ! А дослідження проводжу ВЛАСНІ, покладаючись на «логіку» ДУХОВНИХ ІСТИН та відкидаючи «атеїстичне сміття», яке «матеріальний світ» настирно нав’язує «заклопотаним від життя» людям.
    Ответить Цитировать Пожаловаться
  • VCartes 27 марта, 18:06
    aetes Сегодня, 16:22 «Напрямок руху, ніби-то, зрозумілий: до європейської цивілізації. Що свою, "українську модель" не знайдемо, теж зрозуміло. Проблема в тому, що Європа сама по вуха погрузла в популізмі, соціалізмі, національних егоїзмах. Втім, це не головна проблема, у них це динамічний процес, вони з ним розберуться успішно, я в цьому не сумніваюсь. Головна проблема в нас самих -- низька політична культура, домінування охлократії й популізму. Талановитий демагог легко побиває будь-яку найкращу економічну доктрину. Я вважаю, що задача інтелігенції -- просвітництво народних мас. Треба терпляче пояснювати, що таке "європейська модель" -- демократія, лібералізм, вільний ринок. Тому рекомендую для читання книгу К. Поппера "Відкрите суспільство та його вороги" (http://chtyvo.org.ua/authors/Popper_Karl/Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy.epub) і книги Ф. Хаєка (особливо "Шлях до рабства"). А стосовно "сопли про разобщенность", не погоджуюсь. Нам ще треба вчитись нормально розмовляти один з одним.»
    "Головна проблема в нас самих -- низька політична культура, домінування охлократії й популізму." - Немає "в нас" такої проблеми, це просто штампи політтехнологів. Менше штампів - більше змістовності. І тоді стане зрозумілим нікчемність "просвітництва народних мас". Задачею інтелектуалів є (перепрошую за повторення) дослідження історичного шляху української нації (чи пранації) і виявлення сучасних тенденцій розвитку (як продовження суто українського шляху до європейської сучасної цивілізації). Скажімо, я бачу декілька тенденції. Ближня (і постійна з 90-х років) полягає в утримуванні авторитарії в стабільному стані (саме в руслі цієї тенденції діє Президент). Друга постійна тенденція полягає в становленні інституцій громадянського суспільства. Третя (в останні 10 років) - вичерпання потенцій автократичної системи управління і її дефолт. Четверта - початок становлення української нації. П'ята - підсвідомий рух в бік становлення демократичної системи (в першу чергу - самоврядування). І т.д
    aetes 27 марта, 20:47
    Щодо "нікчемності просвітництва", як Ви можете таке казати? Хіба не читали "учітеся, брати мої, думайте, читайте"? Ви намалювали своє бачення шляху. Але, щоб він (чи будь-який інший) був реалізований, потрібна підтримка виборців, а от її то й не буде. Через 2 роки переможуть популісти й рашисти, і реалістичний шлях буде відкинуто. Ви не зможете переконати виборців, щоб проголосували за важкий реалістичний шлях. Мабуть, Ви не читали у Хаєка про "парадокси демократії". Один з них -- парадокс компетентності. 90% виборців ні бельмеса не тямлять ні в економіці, ні в політиці. Так за що ж вони голосують? За того, хто їм привабливішу картинку намалює, не виходячи за межі їхнього розуміння. Попросту кажучи, за того, хто більше пообіцяє "вже зараз", наприклад, повернути дешевий газ. Який сенс у "дослідженні історичного шляху", якщо талановитий демагог легко побиває будь-яку, найкращу економічну програму? І не протиставляйте просвітництво дослідженню, потрібні обидва.
    VCartes 28 марта, 11:36
    "парадокс компетентності. 90% виборців ні бельмеса не тямлять ні в економіці, ні в політиці. Так за що ж вони голосують? За того, хто їм привабливішу картинку намалює, не виходячи за межі їхнього розуміння." - - - Дійсно, так і є. Так і буде далі, потроху змінюючись разом із оновленням населення. Ми ж ведемо про інше, саме - про заміну автократичної системи управління, яка дісталася нам від совка, на демократичну систему, яка грунтується на самоуправлінні. Трансформацію автократія -> демократія неможливо здійснити через вибори. Її небажано здійснювати силовим шляхом (а у нас і неможливо, адже поточний актив про демократію як альтернативу автократії і не здогадується). Отже, заснування демократії може статися лише як спасіння після дефолту, який визнає автократія. Треба дочекатися. Оновлення населення сприятиме появі демократії в свідомості активу. Що прискорить процес трансформації.
    aetes 28 марта, 12:25
    "Треба дочекатися" В соцмережах популярним став такий-собі Почекун. Дочекаємось... Мені інша точка зору імпонує. Люди активно борються, аж до бійок на блокадних шляхах і на вулицях під відділеннями Сбєрбанку. Ну і я намагають боротись, не встаючи з дивану. Ви ж самі пишете: "Оновлення населення сприятиме...". Просвітництво -- це і є тим, що сприятиме оновленню, яке сприятиме появі, яка сприятиме і т.д.
    VCartes 28 марта, 12:36
    Щодо просвітництва, то по-перше, треба самому мати цілісні уявлення про світ, по-друге, всі мої пости в інеті можна розглядати як просвітництво. Але я впевнився, що сприймати дещо відмінне від кліше здатні 1 на 10000. Отже, я з'ясував для себе таке: якщо людина не шукає відповідей на власні запитання, то "просвітлювати" її немає ніякого сенсу. Її можна лише зазомбувати, але я не відчуваю потреби в такій діяльності.
    aetes 28 марта, 12:45
    Як Вас розуміти? Тільки що сказали, що Ваші пости -- просвітництво, і тут же заявляєте, що не бачите в цьому потреби. Карочє, давайте припиняти словоблудіє. Ми обидва шукаємо відповіді на власні питання й намагаємось обстоювати правильну точку зору. Чи називати це просвітництвом, -- як хочте. А щоб мати цілісне уявлення про світ, треба читати розумні книжки типу "Відкрите суспільство..."
    VCartes 28 марта, 11:21
    "Ви намалювали своє бачення шляху. Але, щоб він (чи будь-який інший) був реалізований, потрібна підтримка виборців" - - - Українська нація вже йде (буквально от в кожну мить) своїм шляхом, тому цей шлях не треба "реалізовувати". Треба виявляти тенденції щоб не діяти всупереч їм. Йдеться про актив суспільства, а не про населення, адже населення завжди обере стабільність. Хоча ніхто Вам особисто не заважає займатися просвітництвом, хоч в тому ж трамваї чи на базарі. Свідомі і несвідомі настрої, сподівання і наміри людей сумуються в діючі тенденції. Тенденцію не можна зупинити, як не можна і вигадати. Вона, як хвиля, пробіжить свій шлях і згасне лише на березі. Отже, інтелектуали досліджують тенденції, активісти створюють асоціації, мережі і територіальні самоврядні органи управління. А консервативне пасивне населення підлаштовується до неминучих змін. Щодо змін, то вони стаються не від просвітництва, а від вичерпаності існуючого способу життя.
    aetes 28 марта, 12:04
    Філософія фаталізму. Чому бути, того не минути. Яке дивне співпадіння! Саме це питання детально досліджується в згаданій вище "Відкрите суспільство...". Поппер називає цю точку зору "історицизмом". Звісно, Ви на читали, тому спробую коротко викласти суть. Хаєк пише, що жодна людина не може передбачити хід своєї власної думки навіть у найближчому майбутньому. На основі цього Поппер виводить, що передбачити майбутнє неможливо. Довготривалих тенденцій не існує. Те, що Вам здається сталою тенденцією, -- всього лиш рух по прямій при даних умовах. В будь-який момент умови можуть змінитись і з ними зміниться напрямок руху, причому ні Ви, ні хто інший не може передбачити, яким буде новий напрямок. Чи передбачав хтось в 1990 розпад Союзу, чи в 2013 -- війну з Росією? Чи можете Ви передбачити (хіба що, Ви ясновидячий), хто переможе на виборах в 2019, популісти чи монетаристи? Ніякий, самий мудрий інтелектуал не зможе цього передбачити. Між тим, від цього радикально залежить напрямок руху.
    VCartes 28 марта, 12:27
    Причому тут "фаталізм"? У мене ж не йдеться про неминучу долю о к р е м о ї людини. Йдеться про великі системи, саме - про країну, суспільство. В таких системах діють тенденції, зокрема і довгострокові. Скажімо, становлення української нації є такою тенденцією. Перехід від автократії до демократії теж є довгостроковою тенденцією. Всі феодальні утворення Європи рухалися в часі за цією тенденцією. Книжок я, дійсно, читаю мало, бо не відчуваю в тому великої потреби. Взагалі, в літературу я занурююсь лише для пошуку відповіді на внутрішні запитання. Чи коли хочу співставити власні маленькі відкриття з станом суспільної думки. Так що кожному своє.
    aetes 28 марта, 12:39
    Йдеться саме про великі системи. Становлення української нації не є невідворотньою тенденцією, воно може і не відбутись. Те ж саме й перехід від автократії до демократії. Ви ж бачите, що в Росії й Туреччині процес пішов у зворотньому напрямку. Все залежить від настроїв суспільства і позиції пасіонарної меншості. Треба боротись. Саме собою нічого не робиться.
    VCartes 28 марта, 13:01
    В РФ і Туреччині не було демократії, так що немає сенсу казати про "зворотній напрямок". Взагалі, ми в своїх міркуваннях користуємося двома масштабами - м. "суспільство" і м. "особа". В масштабі "суспільство" діють невідворотні (на протязі їхнього існування) тенденції. В масштабі "особа" кожний обирає власний шлях. Хтось блокує, хтось просвітлює з канапи, хтось відшукує тенденції. Але трансформація автократії в демократію відбудеться не скоро. Отже, треба дочекатися. :)
    aetes 28 марта, 13:13
    Ну, що ж. Чекайте. А я продовжу "просвітництво". Хоча, мушу зізнатись, мені вже стає ніяково вимовляти такі високі слова: "європейська цивілізація", "лібералізм", "просвітництво", ніби ніхто більше не знає, що це таке, і всі чомусь проти.
    Ответить Цитировать Пожаловаться
  • VCartes 27 марта, 14:57 "Словом, "призрак бродит по Украине, призрак разобщенности"." - В стране с авторитарной системой управления "политикой" является борьба за общак-бюджет и право быть сверху в нашей квазифеодальной системе. Общество активно участвовало в этой "политике", надеясь привести к "власти" (тоже феодальное словечко) "хорошую" партию или "хорошего" Президента. Активное движение к понятной цели ("Ющенко вместо Януковича" или "Европа вместо РФ") склоняло актив общества к консолидации. Однако жанр "справедливость через Майдан" себя исчерпал. Положительная цель растворилась в "гибридных" реалиях. Естественно, без понятной и значимой для страны цели не может быть надежной консолидации. В связи с этим не продуктивно пускаться в сопли про разобщенность. Наоборот, следует верить, что страна, пусть тихо и незаметно, но перемещается из прошлого в будущее. Интелектуалам есть работа - выявить тенденции такого перемещения. Т.е., определить куда и как было бы естественно передвигаться украинскому обществу.
    aetes 27 марта, 16:22
    Напрямок руху, ніби-то, зрозумілий: до європейської цивілізації. Що свою, "українську модель" не знайдемо, теж зрозуміло. Проблема в тому, що Європа сама по вуха погрузла в популізмі, соціалізмі, національних егоїзмах. Втім, це не головна проблема, у них це динамічний процес, вони з ним розберуться успішно, я в цьому не сумніваюсь. Головна проблема в нас самих -- низька політична культура, домінування охлократії й популізму. Талановитий демагог легко побиває будь-яку найкращу економічну доктрину. Я вважаю, що задача інтелігенції -- просвітництво народних мас. Треба терпляче пояснювати, що таке "європейська модель" -- демократія, лібералізм, вільний ринок. Тому рекомендую для читання книгу К. Поппера "Відкрите суспільство та його вороги" (http://chtyvo.org.ua/authors/Popper_Karl/Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy.epub) і книги Ф. Хаєка (особливо "Шлях до рабства"). А стосовно "сопли про разобщенность", не погоджуюсь. Нам ще треба вчитись нормально розмовляти один з одним.
    Ответить Цитировать Пожаловаться
  • VCartes 27 марта, 14:26 Фигня все это. Не надо нам приводить пример Франции. Франция была сильным государством (как большинство европейских государств), она была метрополией. Сильным государством становилось, как правило, имперское государство. Украина не была империей, не имела монарха, не зависла в феодализме. У нашей страны совсем другая история. Поэтому весь свой креатив нашим интеллектуалам уместно направить на изучение украинского пути в цивилизацию и поиск ведущих тенденций нашего продвижения. Ответить Цитировать Пожаловаться
  • talymon 25 марта, 22:56 Я б не приділяв стільки уваги Франції, а назвав би її просто міледі Франція, щоб зхарактеризувати її якомога адекватніше, зрозуміліше... Коли один з німецьких генералів на лаві підсудних у Нюрнбергу побачив у залі суду французьких представників серед переможців, він не стримався і вигукнув: "як, і ці тут?" І Черчилль у своїй Фултонській промові, обгрунтовуючи і відстоюючи необхідність і правомірність лідерства англосаксів у повоєнному світі, змушений був виступити у ролі адвоката французів, щоб пояснити, що вони (французи) мають право розділити з англосаксами "тягар білої людини", бо не всім тоді було це очевидним... Ну, а у наш час галльський півень дуже часто стає схожим на золотого півника з пушкінської казки, особливо, коли відчує запахи вуглеводнів, а то й золота чи алмазів... А чи не нагадує демократія у теперішній Франції все більше поліцейську? Тим не менш, Париж вартує меси, а Франція... Марін Ле Пен:)) Ответить Цитировать Пожаловаться
  • talymon 25 марта, 22:24 Так, розділені царства, розділені люди, розділене християнство, розділене мусульманство,... - а розділений світ? Що буде з розділеним світом, який нерозділеним ніколи й не був? І не може не бути? Здається, що видима белетристам і педальована ними розділеність є проявом якоїсь вищої єдності якоїсь вищої єдності чи симетрії, яку у фізиці вже відшукали, а ось у людства- ще ні. Але, певен, знайдуть, якщо встигнуть:)) Не давай брату під проценти, і ти будеш володарювати над багатьма, і ніхто над тобою. Так просто?...
    aetes 26 марта, 11:08
    Нелюбий Вам Поппер в "Відкрите суспільство..." пише про інтелектуальну єдність людства. Всіх людей єднає логіка (=мова). Кожний може звернутись до кожного, і той, до кого звернулись, може зрозуміти сказане. Перешкоду не становлять ні національні мови (є перекладачі), ні час, ні простір. До нас звертаються Сократ і Арістотель, і ми подумки дискутуємо з ними. Перешкодою не є навіть різні інтереси, бо людина може сказати: я розумію, в чому твій інтерес і враховую його, а ти маєш зрозуміти мій. Теза "не давай під проценти" -- не базис єдності, а всього лиш одна з тисяч можливих тем для дискусії. Роз'єднує людей нерозуміння сказаного, обумовлене різними причинами -- обмеженістю світогляду, небажанням вислухати і задуматись, політичною заангажованістю, ненавистю до іншого світогляду, пихатістю (в твоїх очах туман зарозумілості), врешті решт -- банальною тупою впертістю. Та всі ці причини, принаймні в принципі, можна подолати (крім останньої).
    talymon 27 марта, 00:12
    Ну про якого ще Поппера може йти мова після нашого Вернадського і його Ноосфери? Але ж автор веде мову про війни, а отже про володарювання і підкорення, про притаманний усьому живому принцип "я хочу, а отже маю право", про фундаментальність, незнищенність маркерів "свій" і "чужий" принаймні у соціальних тварин, про Бога і Сатану, зрештою....
    aetes 26 марта, 11:14
    Можливо, Вас, як практично кожного, лякає слово "логіка". Маю повідомити, що боятись нічого. Логіка схожа на граматику тим, що кожна людина може грамотно висловлюватись, не знаючи граматики. Точно так же й логіка. Кожний може логічно мислити, нічого не знаючи про правила логіки.
    aetes 27 марта, 11:33
    1) Ідею Ноосфери Вернадьского вважаю невдалою. В одну купу навалив усього, що тільки на очі потрапило, фізику й лірику. У Всесвіті все пов'язане, але науковець повинен вміти абстрагувати окремі аспекти буття, інакше одна лиш плутанина вийде. Тому про Поппера може йти мова незалежно від Вернадського. 2) Маркери "свій-чужий" не є ні фундаментальними, ні незнищенними. Ці маркери нав'язуються політиками, коли вони не можуть домовитись між собою, в чому полягає їх прямий обов'язок, за це їм зарплату платять. Ці маркери доречні тільки у крайніх випадках, наприклад, у випадку зовнішньої агресії маркер "чужі" має позначати рашку й 5-у колону всередині. Покальчук веде мову про єднання українців, тут маркери "свій-чужий" неприпустимі. А Поппер розказує, як досягти єднання.
    Ответить Цитировать Пожаловаться
  • Republic 25 марта, 17:58 «…проблема в тому, що ефективне об'єднання в ім'я мети потребує не тільки первинної самоідентифікації, про що я писав раніше, а й уміння поступатися амбіціями заради досягнення групових цілей. Розуміння цього в суспільстві є, але тільки теоретично» - ефективне об'єднання має бути в ім'я ЄДИНОЇ мети: створення та функціонування нової РЕАЛЬНОЇ «Партії Аграріїв України», яка б невідворотно дотримувалася стратегії розумного (прагматичного) ЗБЕРЕЖЕННЯ родючих ЧЕРНОЗЕМІВ (Богом даних українцям) та перетворення України у САМОБУТНУ передову АГРАРНУ Державу, економіка якої «заточена» виключно на ВЛАСНЕ виконання (задоволення) УСІХ запитів вітчизняних АГРАРІЇВ – головних платників податків та мотиваторів життя в Україні. Усі інші ж громадяни-виборці України ефективно долучатимуть до реалізації стратегії партії аграріїв свої інтелектуальні здібності та можливості - заради загального розвитку ЕКОНОМІКИ. Ответить Цитировать Пожаловаться
  • lennion 25 марта, 12:03 "Деградація держави неминуче спричиняє відчуження асоційованих народів", - про Крим може і справедливо, навіть, про Донбас теж, але ж і Харків з Одесою віддають!? невже і там "асоційовані"? чи нема тут " змістового аспекту"? Ответить Цитировать Пожаловаться
  • spragly 25 марта, 07:33 Зрозуміло що проблеми Франції, описані в статті, мають ілюструвати "як воно бувало там де нема рускіх", себто конфліктологічне дослідження в "ізольовано чистих умовах". Але наскільки таке дослідження може бути застосовано до наших умов? Якийсь італьянський комуніст зняв "Битву за Алжир" в 1960-х, так там і алжирці підривали цивільних французів в кав'ярнях, і французський спецназ брав заручників і загоняв арабів в гетто. Енергія французького характеру звичайно видовищніша за український, і посмішка Жана Дюжардена (а монологи...) смішніша за посмішку Зеленського, але ж певно в нас трохи більше безладу та хаосу, при тому що знаємо і про де Голля, і про Шакала, і про Скоропадського з лєніном. Можливо не було б агресії росії, то два президентських терміни Порошенка, при всіх сумнівних коаліціях, і були б еволюційно "умєстними". Але ж часу бракує, і ми ніяк не наздоженемо свій же ж потяг, що відійшов в Європу 1991-го. Довго штовхали, мабуть втомилися - але Петро Олексійович ще свіжачок :-( Ответить Цитировать Пожаловаться
Реклама
Последние новости
USD 26.73
EUR 28.60