ОПЕРАЦІЯ «ВАВИЛОН»

Поділитися
Після стількох років від того червневого ранку 1981-го, коли весь світ дізнався про операцію «Вавило...

Після стількох років від того червневого ранку 1981-го, коли весь світ дізнався про операцію «Вавилон», політикам і сьогодні залишається гадати, наскільки правомірно й виправдано діяли ВПС Ізраїлю, піддавши бомбардуванню іракський ядерний комплекс у Ель-Тувейті.

Вирішальну роль у цій надтаємній операції довелося відіграти високопоставленому чиновнику ізраїльської спецслужби МОССАД, ім’я котрого досі не розголошується, проте відомо його прізвисько — Куниця. У своїй секретній доповіді, надісланій у єдиному примірнику тодішньому прем’єр-міністру Ізраїлю Іцхаку Рабіну й міністру оборони Шимону Пересу, Куниця доповідав: «Саддам Хусейн не зупиниться ні перед чим, аби зробити Ірак першою арабською країною, що володіє атомною бомбою, якою він потім погрожуватиме Ізраїлю».

Ядерні амбіції в Іраку з’явилися наприкінці 50-х, коли Багдад підписав угоду з СРСР про будівництво невеликого дослідницького реактора. Демонструючи інтерес до атомної енергії, тодішній Ірак претендував на лідерство в арабському світі, а володіння ядерним потенціалом давало йому додаткове очко в конкуренції зі своїми сусідами. При цьому досить було робити таємниче обличчя й час від часу показувати пальцем на димок над куполом реактора — працюємо, мовляв...

Усе змінилося на початку 70-х, із приходом до влади в Іраку найсучаснішої в країні партії БААС. Те, що Саддам Хусейн робить крутий поворот у політику, Куниця зрозумів, проїжджаючи новим швидкісним шосе Багдад—Басра, побудованим за зразком модернових американських хайвеїв. Біля стародавнього Вавилона по обидва боки шосе здіймалися дві велетенські фігури — Саддама й Навуходоносора, під рукостисканням яких проносився потік машин. Це був символ того, що нинішній диктатор Іраку продовжуватиме політику свого далекого попередника, котрий вигнав колись євреїв із Єрусалима.

Ізраїль на той час давно вже мав власну бомбу. Найголовнішу таємницю країни було сховано глибоко в пустелі Негев, за трьома рядами колючого дроту, під багатотонною товщею піску. Таємний об’єкт камуфлювався під ткацьку фабрику, а зовнішньо виглядав як непоказний бетонний сарай. Американська й російська розвідки здогадувалися про призначення дивної споруди поблизу Дімони. Доказом того були фотографії, зроблені з космічного супутника. Здогадувався про це й Саддам Хусейн. Триваюче протистояння з арабами не залишало в Куниці сумнівів, проти кого Саддам застосує свою ядерну зброю, аби показати всім, що в регіоні з’явився новий Хазяїн.

Усі наступні події підтверджували побоювання ізраїльського МОССАДу.

Фінансування іракської атомної програми було збільшено з символічних 5 млн. доларів до 75. Емісари Саддама Хусейна не вилізали із Західної Європи, намагаючись купити атомні технології та зброю. У квітні 1975 року в Москву приїхав сам Саддам, котрий був тоді віце-президентом Іраку. Радянський Союз погодився передати Іраку деякі ядерні технології, включаючи досконаліший ядерний реактор, але поставив умову: уся ця співпраця вимагає міжнародних гарантій МАГАТЕ, аби виключити його використання у військових цілях. Природно, Саддама ця пропозиція не могла задовольнити. Через кілька місяців після свого невдалого візиту до Москви Саддам Хусейн з’явився у Франції. Приймали його там значно урочистіше й радісніше, ніж у Москві: возили по країні, показували замки на Луарі, Лазурний берег і ніби мимохідь завезли в таємний ядерний центр Кадараче, де за колючим дротом розроблялася французька ядерна зброя. Саддам Хусейн усе це мотав на вус і на переговорах, які поважно вів тодішній прем’єр-міністр Франції Ширак, почав розповідати про свої грандіозні плани забезпечити Ірак ядерною енергією. Для країни, яка була другою за величиною світових запасів нафти, це звучало вельми дивно. Але французи заплющили на це очі і за чверть мільярда доларів підрядилися до 1981 року побудувати в Ель-Тувейті реакторний комплекс «Осірак». Італія погодилася поставити комплекс із вилучення бойового плутонію з відпрацьованого реакторного палива. Угода відбулася, причому без жодних гарантій МАГАТЕ, хоча незалежні експерти і передрікали можливість випуску плутонієвих бомб в Іраку вже на початку 80-х років.

У одному з пунктів франко-іракської угоди, підписаної в листопаді 1975 року, говорилося: «Усі особи єврейської національності чи тих релігій, які є послідовниками Мойсея, не можуть брати участь у програмі ні в Іраку, ні у Франції». Таке нестандартне формулювання ще більше насторожило Ізраїль.

Спочатку ізраїльтяни безуспішно використовували цілком легальні методи. Дипломатичні місії в Європі та США скликали прес-конференції, вели довгі закулісні розмови, улаштовували «витоки» інформації зі звітів МОССАДу. Тоді Куниця почав діяти, намагаючись загальмувати «Осірак» із допомогою «чорної операції». Перший удар було нанесено ще в квітні 1979 року, коли у Франції на заводі, де виготовлявся ядерний реактор для Іраку, прогримів вибух. Відповідальність за нього взяла на себе якась міфічна «Французька екологічна група». На рік пізніше в Парижі за незрозумілих обставин було вбито єгиптянина Яхья Ель-Мешада, котрий очолював іракську атомну програму. Єдиний свідок убивства — французька повія — за кілька тижнів потрапила під автомобіль, який утік із місця наїзду. Ще через місяць у римському офісі компанії Tehint (італійського підрядчика проекту) вибухнула потужна бомба. Того ж таки дня лише диво врятувало від смерті фізика, котрий здійснював загальне керівництво французькою частиною проекту. Ясна річ, що Куниця не залишав візитних карток, проте ніхто не сумнівався: це саме МОССАД активно працює з людським чинником.

Французи проте виконали свої обіцянки й без затримки зробили такий самий реактор. Цього разу без перешкод і вибухів «Осірак» доставили в Ірак і розмістили в ядерному центрі Ель-Тувейта. У липні 1981 року він мав бути зданий в експлуатацію й запрацювати на повну потужність. Іракські емісари активно вели переговори про закупівлю збагаченого урану з італійськими й західнонімецькими фірмами, а звичайний уран уже надходив до Іраку у великих кількостях із Нігерії, Бразилії й Португалії.

Але планам Саддама Хусейна не судилося здійснитися. «Куниця» умовляв нового ізраїльського прем’єра Менахіма Бегіна розпочати операцію «Вавилон». Активну позицію в підтримці операції зайняв тодішній міністр сільського господарства й нинішній прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон, за що його прозвали «міністром рейду». Завдання було поставлене не з легких. Ірак знаходився більш як за тисячу кілометрів від Ізраїлю. Аби скинути бомби, льотчикам належало пролетіти над кількома арабськими країнами, які мали ракетні установки.

Наказ про початок операції «Вавилон» Бегін віддав після повідомлення МОССАДу про те, що найближчим часом активну зону реактора завантажать паливом, а реактор запустять. Бомбардування працюючого об’єкта стало б рукотворним Чорнобилем, хоча тоді ця назва не викликала жодних асоціацій.

7 червня 1981 року о 15.55 за ізраїльським часом 14 новітніх американських літаків із зірками Давида на крилах піднялися з авіабази на півдні Ізраїлю. На бриючому польоті вони пройшли через повітряний простір Йорданії й Саудівської Аравії й досягли Іраку. Льотні якості нових літаків F-15 і F-16 дозволили їм залишитися непоміченими. О 17.35 літаки почали набирати висоту, не долетівши кількох кілометрів до Ель-Тувейта. Перехоплювачі F-15 утворили захисну «парасольку», а F-16 один за іншим скинули півторатонні бомби на бетонний купол реактора. За чотири хвилини з «Осіраком» було покінчено, а ще через дві години літаки повернулися на базу в Ізраїлі. Уся операція зайняла трохи менш як чотири години.

Це був воістину хірургічний удар — реактор зруйнували, але жодна людина при цьому не постраждала. Офіційно цей наліт було засуджено як акт беззаконня, але в усьому регіоні з трудом приховували почуття полегшення. Американська газета «Таймс» писала: «...скинувши бомби на іракський реактор, Ізраїль зробив послугу світовому співтовариству».

Про те, наскільки ці слова були близькі до істини, світ дізнався значно пізніше, після «Бурі в пустелі». Розмах іракської ядерної програми виявився набагато ширшим, ніж припускали західні експерти. У списку цілей для бомбардування під час воєнної операції 1991 року значилися лише два ядерні об’єкти, проте після війни інспектори ООН виявили понад 20 подібних до «Осірака» об’єктів.

Імена льотчиків-винищувачів, учасників операції «Вавилон», усі роки тримали в таємниці, а сьогодні стало відомо: одним із членів команди був перший ізраїльський космонавт Ілан Рамон.

Через рік після цієї події, на стіл прем’єр-міністра Бегіна лягла чергова записка від Куниці. У ній він просив про відставку після 30-річної роботи над найсекретнішою своєю операцією. Прощаючись з агентом, співробітники МОССАДу вручили йому символічний подарунок — шкільний глобус. При натисканні кнопки він розкривався на дві півкулі, в одній із них була фотографія іракського ядерного центру до рейду, а в іншій — після операції «Вавилон».

Якби не операція «Вавилон», хтозна, чим закінчилася б 1991 року «Буря в пустелі» й пережитий зовсім недавно «Шок і трепет»...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі