Украинский Ренессанс: сможет ли наша страна стать "новой Италией"?

Роман СКЛЯРОВ 29 октября 2016, 00:00
сотв

Читайте также

В Украине все больше вызревает идея, что мы можем не только что-то брать у Европы, как, например, деньги, но и что-то предложить Европе сами, на ином уровне — ценностном и культурном.

Украинский Майдан был именно культурным явлением. Это был феномен, констатировавший культурный код Европы, не современной, а преисполненной сил и вдохновения Европы прошлого. Французский философ Бернар-Анри Леви пишет, что украинцы напомнили европейцам об их собственных идеалах. Украина, по его мнению, является "фронтом новой метафизической войны за Европу". Последняя же "устала от самой себя и сомневается в собственном смысле и назначении".

В недавней статье Мирослав Маринович высказал мнение, что Украина словно возвращается из далекого вояжа на Землю и не узнает той Европы, которая была когда-то и какой мы привыкли ее представлять. А "своим майданным вызовом Украина словно побуждает Европу вернуться в свое давно забытое прошлое, куда она возвращаться уже не хочет". То, что Украина, по крайней мере по потенциалу, — это Европа не в современном ее сухом прагматизме, а в какой-то более глубокой плоскости, на уровне "идеальных" европейских смыслов и ценностей, — чувствуют все больше украинцев и европейцев.

Но что произошло с Европой? Почему происходит кризис смыслов внутри ЕС, о котором сейчас говорят?

Помочь дать ответ на эти вопросы может Питирим Сорокин, на основе огромного статистического материала показавший, что история человечества является постоянным чередованием трех типов культуры.

Сверхчувственная культура ищет абсолютную истину через внутренний опыт человека. Например, Бог, нирвана, дао, которые приоткрываются через медитации или откровение. Материальные потребности считаются обманчивыми и недостойными. Чувственная культура стремится к материальному благу (польза, выгода, наслаждение), признает только эмпирическое, поэтому истина у каждого индивидуальна. Идеалистическая культура является сбалансированным симбиозом духовного и чувственного.

В работе "Кризис нашего времени" Сорокин доказывает, что современная чувственная культура Запада, доминировавшая последние шесть столетий после Ренессанса, себя исчерпывает, как когда-то исчерпала себя сверхчувственная культура Средневековья. Кризис, по его мнению, носит системный характер и охватывает практически все сферы общественной жизни: политику, науку, искусство, мораль, семью...

Для того чтобы понять природу этого кризиса, надо взглянуть на историю Европы прошлых шести столетий, увеличив фокус до более широкой, социокультурной перспективы.

Итальянское Возрождение

Можно смело сказать, что культура современной Европы — это плод Ренессанса. Итальянское Возрождение было первым вестником нового — обращением к чувственной культуре античности, утверждением человека, гуманистических идеалов, переориентацией науки от познания Бога к познанию природы.

Средневековье осуждало все естественное в человеке как источник греха и отвратило его от мира. Человек эпохи Ренессанса испытывал потребность отыскать внутреннюю гармонию и преодолеть этот раскол между естественным и духовным. И античность становится для этого опорой, наряду с христианством.

Произведения Петрарки, Данте, Пико делла Мирандолы являются именно поиском такой целостности земного и небесного. Петрарка, "первый гуманист" и "первый человек нового времени", пишет, что любовь к земной женщине побуждает его любить Бога. Он пытается объединить творчество и эстетический интерес к природе с христианством.

Сорокин называет такую культуру Раннего Ренессанса идеалистической, т.е. сбалансированным объединением чувственного и сверхчувственного.

В дальнейшем идеи гуманистов понемногу отрываются от христианства. Чувственная культура начинает доминировать: человек утверждается не только как творение Божье, но и сам по себе, как человек "естественный", что проявляется в прославлении этики эпикурейства. Получение наслаждения провозглашается смыслом существования, а ограничение естественных инстинктов порицали как преступление против ума и природы. Возвышая человека и его творческие силы, гуманисты начинают ставить его наравне с Богом или даже бросать Ему вызов, что иногда еще называют "титанизмом" эпохи Ренессанса. Самоутверждается не только высокая личность, но и аморальная, не ограниченная уже Божественным законом.

Философ Алексей Лосев, описывая эту "обратную" сторону Возрождения, приводит такие факты: "В Ферраре герцог Альфонс среди белого дня голым прогуливается по улицам. В Милане герцог Галеаццо Сфорца веселит себя за столом сценами содомии. …Широкое распространение получает порнографическая литература и живопись. Такая неприличная книга, как "Гермафродит" Панормити (Антонио Беккаделли), была с восторгом воспринята всеми гуманистами. Художники наперебой изображают Леду, Ганимеда, Приапа, вакханалии, соревнуясь друг с другом в откровенности и неприличии, причем иногда эти картины выставляются в церквях рядом с изображениями Христа и апостолов".

Эстетику такой "обратной" стороны Ренессанса Лосев называет "аморальной и животной в своем предметном содержании".

Ренессанс был неоднозначным и противоречивым. На раннем этапе он раскрывал творческую свободу человека через Бога и утверждал "христианский гуманизм". Но со временем импульс индивидуализма утверждает могущество человека вне Бога и освобождает его естественные инстинкты от каких-либо ограничений.

Развитие чувственной культуры после Ренессанса

Чувственная культура, зародившись с Возрождения и подхватывая его индивидуалистический импульс, постепенно побеждает и доминирует следующие шесть веков. Такое откровение человеческих сил создало выдающиеся достижения чувственной культуры. Вместе с тем такая культура, из-за своей однобокости, несет в себе и зерно собственного кризиса и вырождения.

Светский гуманизм, оторвавшись от божественного образа в человеке, на пике развития чувственной культуры развивается в антигуманизм. Ницше, "убивая" христианского Бога, пишет словами Заратустры — "человек есть стыд и позор, он должен быть преодолен", и это преодоление видит в образе сверхчеловека, высочайшим стремлением которого является могущество и власть над другими.

Маркс, также отрицая все божественное в человеке, приходит к антигуманизму с другой стороны — утверждая коллектив. Коллектив, как и сверхчеловек Ницше, может использовать человека как средство для своих целей и при необходимости им жертвовать. Жертвы, принесенные нацизмом и коммунизмом в ХХ в., насчитывают десятки миллионов.

Следует отметить, что войны и геноциды ХХ в. поставили проект "Человек", опиравшийся исключительно на светский гуманизм, под большой вопрос. И Европа еще не до конца осмыслила ужасы прошлого столетия, что в значительной степени и влияет на нынешний кризис смыслов.

Но предельным, финальным результатом Ренессанса, чувственной культуры и рожденного ими индивидуализма является экономизм, т.е. восприятие мира только через призму экономических интересов и погони за выгодой. Чувственная культура, овладев умами, направляется на исследование природы, что стимулирует развитие наук. Фрэнсис Бекон объявляет "соревнование" человека с природой с помощью науки и призывает, буквально, "победить" природу, заставить ее служить человеку. О его же призывах объединять науку с религией и верой в Бога со временем забывают.

Адам Смит делает индивидуализм основой своей политэкономии. И экономика, используя достижения науки, начинает "побеждать" природу, утверждать могущество человека — и этим же изменять самого человека, формируя его как homo economicus. Беря импульс из Ренессанса, экономическое мировосприятие постепенно развивается и в наше время приобретает особое обострение и господство.

Философ Сергей Булгаков пишет о "духовном экономизме эпохи", о "железной походке капитализма", которая зачаровывает всех вокруг своей мощью и "тянет человечество куда-то вперед по неизвестному и никогда еще не испытанному пути, то ли к последнему торжеству, то ли к гибельной пропасти".

Любопытно, что гетевский Фауст также завершает собственные странствования на этом пункте — на экономическом господстве над миром. "Судьба Фауста — судьба европейской культуры. Душа Фауста — душа Западной Европы", — пишет Николай Бердяев. После поисков античной Елены "фаустовская душа пришла к осушению болот, к инженерному искусству, к материальному обустройству земли и материальному господству над миром".

Экономическое мировосприятие в таких условиях начинает претендовать на всеобъемлемость. В этой точке доминирования экономизма над жизнью человека и происходит системный кризис чувственной культуры, о котором пишет Сорокин в середине ХХ в.

Кризис чувственной культуры нашего времени

Все сферы жизни — наука, искусство, этика, мораль — начинают носить на себе тень экономического прагматизма и становятся большей частью утилитарными. Наука и философия превращаются в инструменты экономики. Человек рассматривается только как "электронно-протоновый агрегат", "комбинация физико-химических элементов", "психоаналитическое либидо". Виктор Франкл называет это нигилизмом в науке. "Ореол святости сброшен с человека и его ценностей", — пишет Сорокин. Духовные устремления объясняются материалистически и сводятся до уровня психологических расстройств. "Гениальность становится разновидностью сумасшествия, бескорыстная жертва объясняется только комплексом неполноценности. Святость показывается как разновидность идиотизма".

Экономизм накладывает свой отпечаток и на искусство, которое "постепенно становится товаром, произведенным в первую очередь для продажи; ради релаксации, потребительства, развлечения и удовольствия". Если сверхчувственное искусство прославляет человека и его божественную природу, то чувственное, чтобы развлечь аудиторию, вульгаризуется и становится "музеем социальной и культурной патологии". Оно "сексуально неуравновешенное, извращенное, а иногда и садистское". Все высокое в нем высмеивается и унижается.

Моральная истина, как и истина научная, также несет на себе тень экономизма. "Допустимо все, что выгодно, — главный моральный принцип нашего времени", — пишет Сорокин. Если что-то выгодно здесь и сейчас, то это разрешено. "Сама граница между истинным и ошибочным, правильным и неправильным исчезает. … Каждый становится для себя своим собственным законодателем и судьей".

Сорокин пишет, что моральный релятивизм неизбежно ведет к скептицизму, цинизму и нигилизму. Право, с которого убрали опору на неприкосновенный образ Божий в человеке, — находит опору в применении силы для достижения экономических и других целей.

"Хваленый утилитаризм, практицизм и прагматическая целесообразность обернулись наиболее непрактичной и неутилитарной катастрофой", — пишет Сорокин в 1941 г., когда "прагматическая" позиция Франции и Великобритании относительно нацистской Германии уже привела к мировой войне.

В 2008 г. Европа и США проявили такую же "прагматичную" позицию и "простили" России войну с Грузией, учитывая экономические интересы. Сегодня уже Украине навязывают "прагматичное" замораживание конфликта и легализацию террористов.

Real politik двойных стандартов — это плоть от плоти морального релятивизма чувственной культуры, которая не признает ничего абсолютного и аккуратно заворачивает идеал узкоэкономической выгоды в обертку "прагматизма".

Признаком кризиса чувственной культуры можно назвать и экзистенциальный вакуум, и чувство отсутствия смысла, описанные Виктором Франклом. Он приводит данные из США, где это чувство является главной причиной самоубийств среди молодежи, алкоголизма и наркомании, а 73,7% студентов называют своей главной целью "прийти к мировоззрению, которое сделало бы жизнь осмысленной". Франкл пишет: "Во времена общества благосостояния большинство людей имеют достаточно средств для жизни, но многим людям абсолютно неизвестно, ради чего им жить".

Можно сделать вывод: как и в конце Средневековья, человек нашей эпохи лишен внутренней гармонии, расколот — из-за отрицания одной стороны своей природы, но теперь уже духовной.

Евромайдан как альтернатива чувственной культуре

А теперь сравним Евромайдан со всем вышеописанным. Очевидно, что он не вписывается ни в эстетические, ни в моральные или экзистенциальные лекала доминирующей в Европе чувственной культуры. Это выход за ее границы, подлинная заявка на новое мировосприятие и самоощущение человека. Поэтому он и привлек внимание европейских интеллектуалов как луч определенной надежды. Историк Тимоти Снайдер в недавнем интервью заявил, что "на так называемом Западе мы привыкли к состоянию, когда идеи не имеют никакого значения, мы скептичны, вплоть до лентяйства", и "в целом все мы являемся прагматиками".

Когда люди в борьбе за свободу идут под пули, их трудно назвать прагматиками. Это, скорее, идеалисты, которые верят в то, что есть что-то выше денег. И это достоинство. Революция достоинства утверждает ту сторону человека, которая является глубоко аристократической и глубоко антирыночной. Достоинство, как и честь, никогда не могут быть товаром или объектом торга.

Недавно Виталий Портников рассказал историю, случившуюся с ним в декабре 2013 г. после тяжелых столкновений на Майдане: "Я пришел после этой ночи на Майдан и вижу, что какие-то люди уже на территории Майдана поставили палатку с национальной символикой — продавать атрибуты. И другие люди говорят: идите отсюда, это святое место. Здесь нельзя торговать". История с изгнанием менял из храма двухтысячной давности повторилась на Майдане, замечает Портников.

Чувственная культура не знает, что такое "святое" и почему где-то нельзя торговать. "Святость" предусматривает, что рядом с материальной реальностью есть и другая — сверхматериальная, духовная или метафизическая. Евромайдан такой уровень реальности констатирует, а следовательно — констатирует и иной тип культуры, в котором материальное объединяется с духовным.

сотв
ria.ru

Какие ценности доминировали на Майдане? Это не индивидуалистические или меркантильные ценности. Это ценности солидарности, кооперации, взаимопомощи и братства (несмотря на некоторые исключения, ибо на волне революции также выплывают подонки). Именно на их основе сами люди, снизу, построили хозяйственную и политическую жизнь Майдана. И это еще раз подчеркивает, что на перечисленных ценностях можно строить реально функциональные модели, главное — их применять.

Что это означает для нас? Что Украина, как и Италия в эпоху Ренессанса, имеет внутренний потенциал показать выход из кризиса мировоззрения и культуры, которые себя исчерпывают. Шесть столетий назад себя исчерпывала сверхчувственная культура Средневековья, отрицавшая естественную сторону человека. Сейчас себя исчерпывают чувственная культура и экономический прагматизм, отрицающие сторону духовную.

Украина имеет шанс построить государство и общество на объединении материального с духовным, на идеалистической, интегральной культуре "христианского гуманизма". Это означает прежде всего вдохнуть душу в экономический прагматизм — "душу" в смысле "человечность" — и поставить экономику на ценностный базис солидарности, кооперации и братства.

О "душе" твердит и Бернар-Анри Леви, говоря, что "Украина — это шанс на перерождение для нынешней бездушной Европы". О "дефиците души" в современном мире писал еще в начале ХХ в. великий французский философ, Нобелевский лауреат 1927 г. по литературе Анри Бергсон, замечая, что технологический прогресс расширяет "тело" и могущество человека, но такое тело, которое непомерно разрослось, ждет такой же большой души. Сам Бергсон называл братство в духе Евангелия спасительной палочкой для европейской цивилизации. Кстати, в 1941 г. философ отказался от предложения правительства Виши избежать обязательной для него регистрации как еврея, считая такой поступок аморальным...

Что нам теперь надо делать? Следует обратить внимание на тот мировой опыт, который можно считать воплощением такого духа братства и солидарности в экономике — как альтернативы только индивидуалистическому и меркантильному:

1.​ Employee ownership, или предприятия, которые принадлежат и управляются работниками. Такая демократия в экономике предусматривает принцип "1 человек — 1 голос" вместо "1 доллар — 1 голос", т.е. человек ценится выше денег. Именно в таких условиях вероятнее возникновение духа братства, чем в авторитарных, вертикальных структурах современных корпораций, принадлежащих олигархам.

2. Open Source, или открытость знаний и технологий. Open source технологии открыты для изучения и изменения какими-либо лицами, что позволяет формировать вокруг них широкое сообщество энтузиастов и профессионалов, каждый из которых делает свой вклад в создание инноваций. В целом это переход от индивидуалистического принципа авторского права к созданию общей среды для творчества. Самый свежий пример: компания Tesla открыла конкурентам свои патенты на электромобили, чтобы совместно развивать эту сферу.

3. Co-opetition, или конкурентное сотрудничество. Термин переосмысливает бизнес как "игру с ненулевой суммой", где необязательно поражение одних для победы других. Объединение конкуренции и сотрудничества может приводить к выигрышу для всех. Это отход от классического индивидуализма в сторону кооперации уже не только между работниками, но и на уровне компаний.

Такой подход хотя и не тождествен, но близок кооперативному принципу "кооперации между кооперативами". Если брать шире, то кооперация между компаниями с демократической организационной структурой может изменить вектор экономической деятельности от погони за прибылью, навязывания потребительства или эксплуатации природы — к совместному творчеству в рамках мира в целом.

Конечно, это не исчерпывающий перечень, а всего лишь очертания возможных форм экономики новой, интегральной культуры.

Применяя эти принципы, можно не только построить эффективную, инновационную экономику (что безусловно), но и в целом преодолеть экономизм через "христианский гуманизм": создать постэкономическое общество, в котором производство и потребление благ, конечно, сохранятся, но в целом экономика будет выполнять вспомогательную и обслуживающую функцию для творческого познания человеком самого себя, мира и Бога.

Если итальянский Ренессанс открыл путь индивидуализму и экономическому развитию мира, то украинский Ренессанс должен овладеть высвобожденным экономизмом и подчинить его духовным, по-настоящему гуманистическим целям. Или шире: если взрыв свободы Ренессанса был антитезой к сжатой пружине Средневековья, то украинский Ренессанс должен быть синтезом, который организует высвобожденную свободу по законам Божественной красоты и любви.

Но этому есть и деструктивная альтернатива. А именно — продолжение тренда чувственной культуры до уровня постгуманизма: идеологии, которая стремится продолжить эволюцию человека через "модернизацию" его тела технологическими новациями, стремится расширить могущество человека, не затрагивая его душу. Это может означать подчинение человека машине не извне, а изнутри, через "омашинивание" самого человека. Вместе с моральным релятивизмом, экзистенциальной пустотой и нигилизмом это может угрожать миру серьезными испытаниями.

Однако поиск многими людьми смыслов, описанных Франклом, свидетельствует, что человечество не безнадежно, главное — в него поверить и дать ему шанс. Но для этого надо видеть в человеке не только "электронно-протоновый агрегат" или "комбинацию физико-химических элементов", но и образ Божий.

Поэтому наша обязанность — не откладывать ценности Майдана на полку, а попытаться построить на их основе общество и государство. Тем более что это ценности истинной европейской культуры — того интегрального типа культуры Раннего Ренессанса Петрарки и Данте, а также Гете, Паскаля, Бекона и других выдающихся европейцев.

В вопросе государственного строительства мы еще наивны и не обременены опытом, чтобы ставить такие идеалистические цели и достигать их. Царство Небесное входит в мир через человека, который действует. И мир строится заново, точнее, — восстанавливается до божественного состояния. Бергсон пишет, что "цель может быть достигнута только в том случае, если в конце существует то, что теоретически должно было существовать вначале: божественное человечество". Это слова великого философа, под конец жизни пришедшего к истине Евангелия. Почему бы нам и Европе на них не ориентироваться?

Теги:
Заметили ошибку?
Пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
27 комментариев
  • aetes 4 ноября, 17:39 Пане Скляров! Що Ви думаєте про джерело, запропоноване пані Гайданкою? Мені здається, це якась маргінальна рашко-індійська теорія, містицизм. Поппер назвав би це ірраціоналізмом. Особисто я не рекомендував би читати подібну муть. Та можливо я помиляюсь, хотілось би почути думку фахівця. Ответить Цитировать Пожаловаться
  • aetes 4 ноября, 00:03 Скляров: "Революція Гідності утверджує ту сторону людини, яка є глибоко аристократичною і глибоко антиринковою. Гідність, як і честь, ніколи не можуть бути товаром чи об'єктом торгу." Свого часу Оноре де Бальзак писав: "Епоха лицарів закінчується, починається епоха буржуа. На зміну відвазі й шляхетності приходять жадібність і обачність." Та все ж, Промислову Революцію здійснили буржуа, а не лицарі. Техніка рятує людство від голоду, епідемій, вивілняє людям час для духовного розвитку. Лицарі зламали те, що треба було зламати, ще деякий час будуть стражниками державних комор і кабінетів, але надалі їм місця нема. Нещасна та країна, якій потрібні герої. Ответить Цитировать Пожаловаться
  • Olexandr Zhylko 3 ноября, 09:59 Дуже слабка позиція автора проявляється в деталях. Визначити філософію Ніцше як основу нацизму -- ну це злочин. Ответить Цитировать Пожаловаться
  • dutchak1 3 ноября, 06:48
    aetes Вчера, 21:46 «dutchak1 Сегодня, 19:40 «І моїх 5 коп.Це так як у старій байці про булочника. Якщо булочник одночасно буде пекти булочки і будувати державу, націю, ходити на мітинги то і то і то у нього буде неякісне. Дуже легко любити народ, державу, націю і набагато важче любити дітей, маму, жінку, чоловіка. І все, не треба більше. Роби якісно свою справу, люби дітей, батьків і зв’яжи свою справу з їх майбутнім. І тоді, коли кожен поодинці буде якісно пекти булочки, займатись наукою, писати вірші, чистити віходки – тоді якось ці якісні діла складуться в якісну державу. Саме якось так і мудрі люди кажуть, що ми не знаєм тих законів по яких ця держава має скластись, що таких законів не треба шукати і що навіть їх не існує. А якщо держава погана то винуватий я тільки один – бо я погано робив свою справу. А той хто приходить і каже – я знаю як – гнати його треба. Ну а коли він каже знаю і починає «будувати» - то це повний абзац з усякими там фюрерами, ульяновими і джугашвілі.»Але булочнику все ж доведеться прийти на виборчу дільницю й поставити хрестик навпроти чийогось прізвища. І тоді йому доведеться шукати відповіді на складні запитання. Як відрізнити борця з корупцією від корупціонера й імітатора боротьби з корупцією? Що важливіше, дати населенню дешевий газ, чи збалансувати бюджет? Гадаю, Ви погодитесь, що він повинен розуміти, що обирає. Бо як помилиться, то краще хай його булочка буде глевкою. Хоча, зізнаюсь чесно, я не знаю, як відрізнити корупціонера від борця з корупцією.»
    така сама проста відповідь, її треба вміти зрозуміти - в тому що Я не можу відрізнити корупціонера від борця винуватий тільки Я один Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/HISTORY/ukrayinskiy-renesans-chi-zmozhe-ukrayina-stati-novoyu-italiyeyu-_.html
    aetes 3 ноября, 16:51
    Винні не я чи Ви, а загальна низька політична культура: продажні журналісти, корумповані слідчі, кругова порука політиків. У нас майже нема правдивої інформації. Недавно, мабуть пам'ятаєте, арештували ректора НАУ Харченка за хабар 140 тис. євро за посаду, здається, декана. Звідки така астрономічна сума? Де він їх візьме? Насправді, легко відкачає. Студенти платять викладачам хабарі за екзамени й заліки. Викладачі діляться з деканами, щоб вони закривали на це очі. Декани платять ректору за дахування. Всі про це знають, і всі задоволені. Судячи по розмовам зі знайомими, це діється майже в кожному виші. НАБУ спромоглась провести одну операцію в одному виші. А як же останні? Навіть якщо всі свої сили НАБУ кине на виші (чого звісно не буде), буде по пів-слідчого на виш. Та головна претензія до МОН, чому воно не звільнило Харченка? Маски-шоу й незаперечні докази для цього не потрібні. Всі знають, що діється у вишах, тільки МОН не знає? Це і є базис нашої "ренесансної культури".
    Ответить Цитировать Пожаловаться
  • Александра Гайданка 2 ноября, 14:59 https://vk.com/doc7321357_437557760?hash=64bc2645a79da42292&dl=60dfa2a98bd75c37f6 Ответить Цитировать Пожаловаться
  • Александра Гайданка 2 ноября, 12:24 Ви питали попереднього дописувача про причини хвороби, а я вважаю що ними є заздрість, жадібність,злість та інші хвороби серця людини. Усі вони розквітають, коли вона живе задля себе, чи там своїх дітей. Це примушує її як красти народні кошти, коли вона стає чиновником,так і смітити на вулиці.І я проти лібералізму, який нав*язує культ чуттєвих насолод. Транснаціональні корпорації, які зосередили в свої руках більшість світового капіталу, через ідеологію лібералізму виховують зразкового споживача, який купить усе, що намальовано на плакаті з усміхненою дівчиною. Формально заборонена реклама алкоголю, сигарет, але вони просуваються через твори "мистецтва", власний приклад богеми, бо це прибутки ТНК, нічого, що люди від них хворіють, бо це ж доходи фармацевтичних корпорацій, нічого, що вони швидше вмиратимуть, бо їм не треба буде пенсію платити. Іжу треба купляти в маркеті, бо це доходи ТНК, жінки мають працювати нарівні з чоловіками і сплачувати податки. Ти не в Системі?! Ворог! Ватнік!
    aetes 2 ноября, 17:01
    Я Вас дуже прошу, прочитайте книгу Поппера. Ви побачите, що лібералізм -- високодуховна концепція, що на жаль мало хто розуміє. Життя багатогранне, крім економічної, матеріальної сфери є й інші -- патріотизм, сімейне коло, мистецтво, наука. Не все купується і продається. Головна цінність, пропагована лібералізмом, -- свобода, а не матеріальні блага. На Заході культура набагато більш духовна й гуманістична, ніж була в совку, чи зараз є в Україні, й саме лібералізм -- фундамент Західної цивілізації. Якщо ми прагнемо в Європу ми повинні розуміти сутність європейської культури. Мені навіть здається, що головна причина занепаду України в тому, що ми, на відміну від східноєвропейських чи балтійських країн, будуємо не європейську цивілізацію, а борсаємось в своєму невігластві, винаходимо все нові й нові граблі й уперто наступаємо на них.
    Roman Sklyarov 2 ноября, 17:19
    Лібералізм - високодуховна концепція тільки тоді, коли вона грунтується на вірі в Бога, християнстві і Євангелії. Користуйтесь першоджерелами, будь ласка. У випадку відкритого суспільства - це Анрі Бергсон "Два джерела моралі та релігії", і аж ніяк не Попер, який лише описував, які суспільно-політичні форми може отримувати таке відкрите суспільство. Але форма не може бути важливіша за зміст, вона взагалі не може бути без змісту, і якщо ви з ліберального відкритого суспільства вихолошуєте весь Євангельський зміст, то і будь-які ліберальні поняття прав людини, відриваючись від своїх християнських коренів, починають мутувати і деградувати. І без точки опори в християнстві і вірі в Бога будь-який лібералізм може скотитись в диктатуру, бо навіть ліберальними поняттями прав людини можна маніпулювати (див. статтю "Тиха революція: відродження марксизму в ліберальній подобі").
    aetes 2 ноября, 18:44
    Як же бути невіруючим, чи віруючим інших конфесій -- мусульманам, будистам? Обов'язково прийняти християнство, чи можна якось інакше вирішити цю проблему? Моя "релігія" -- раціоналізм, я не вірю в Бога й ніколи не повірю. Як же мені бути, й таким як я? Лібералізм -- всесвітня ідеологія, вона призначена не тільки для Європи, а й для Японії, Індії, Китаю, та й у Європі лібералізм базується не на християнстві, а на раціоналізмі. До того ж, Попер з концепції відкритого суспільства не "вихолощує весь Євангельский зміст", навпаки, він вкрай шанобливо ставиться до християнства і перекладає мову Євангелій на мову логіки й раціоналізму.
    Roman Sklyarov 2 ноября, 19:12
    Раціональність у кожного своя. Читайте у статті про моральний релятивізм, і до чого призводить ця віра у раціоналізм, яка не опирається на абсолютний моральний закон. Вона призводить до права сили, хто сильніший, той і правий. Це було продемонстрована під час Французької революції з її терором і масовими вбивставми, яка також опиралась на віру у раціоналізм і ідеї Руссо. І жовтнева революція також опиралась на чистий раціоналізм без Бога, вихований не тільки Марксом, але й вузьким раціоналізмом Толстого. Будь-які спроби побудувати ідеальне суспільство без Бога призводять до диктатури. А що вам робить, це ви вже вирішуйте самі А про вихолощення Євангельського змісту я говорив не про Попера, а про сучасні тенденції.
    aetes 2 ноября, 21:34
    Раціональність у всіх одна -- це арістотелівська логіка. Також істина для всіх одна. Не може бути одна для одних і друга для інших. Якщо так виходить, значить в чомусь ми помиляємось. А в останньому -- Поппер пише, як Ви, тільки говорить не про "абсолютний моральний закон", а про моральний вибір між раціоналізмом і ірраціоналізмом. Та знаєте, мені не дуже хочеться копатись в теоретичних тонкощах, я не професійний філософ, дайте краще відповідь на моє запитання від 1 ноября 22:10.
    aetes 2 ноября, 21:46
    dutchak1 Сегодня, 19:40 «І моїх 5 коп.Це так як у старій байці про булочника. Якщо булочник одночасно буде пекти булочки і будувати державу, націю, ходити на мітинги то і то і то у нього буде неякісне. Дуже легко любити народ, державу, націю і набагато важче любити дітей, маму, жінку, чоловіка. І все, не треба більше. Роби якісно свою справу, люби дітей, батьків і зв’яжи свою справу з їх майбутнім. І тоді, коли кожен поодинці буде якісно пекти булочки, займатись наукою, писати вірші, чистити віходки – тоді якось ці якісні діла складуться в якісну державу. Саме якось так і мудрі люди кажуть, що ми не знаєм тих законів по яких ця держава має скластись, що таких законів не треба шукати і що навіть їх не існує. А якщо держава погана то винуватий я тільки один – бо я погано робив свою справу. А той хто приходить і каже – я знаю як – гнати його треба. Ну а коли він каже знаю і починає «будувати» - то це повний абзац з усякими там фюрерами, ульяновими і джугашвілі.»
    Але булочнику все ж доведеться прийти на виборчу дільницю й поставити хрестик навпроти чийогось прізвища. І тоді йому доведеться шукати відповіді на складні запитання. Як відрізнити борця з корупцією від корупціонера й імітатора боротьби з корупцією? Що важливіше, дати населенню дешевий газ, чи збалансувати бюджет? Гадаю, Ви погодитесь, що він повинен розуміти, що обирає. Бо як помилиться, то краще хай його булочка буде глевкою. Хоча, зізнаюсь чесно, я не знаю, як відрізнити корупціонера від борця з корупцією.
    aetes 2 ноября, 19:03
    Мені здається, неприязнь до лібералізму глибоко вкорінена в нашому народі ще з радянських часів, радянською пропагандою. "Мораль чистогана, распущености, вседозволености, свобода эксплуатировать, обманывать, воспевание проституции, гомосексуализма." Так цю концепцію сприймають в народі до цих пір, хоча правди в цьому -- нуль.
    Roman Sklyarov 2 ноября, 22:14
    aetes Сегодня, 21:34 «Раціональність у всіх одна -- це арістотелівська логіка. Також істина для всіх одна. Не може бути одна для одних і друга для інших. Якщо так виходить, значить в чомусь ми помиляємось. А в останньому -- Поппер пише, як Ви, тільки говорить не про "абсолютний моральний закон", а про моральний вибір між раціоналізмом і ірраціоналізмом. Та знаєте, мені не дуже хочеться копатись в теоретичних тонкощах, я не професійний філософ, дайте краще відповідь на моє запитання від 1 ноября 22:10.»
    Ви, як і всі раціоналісти, не враховуєте таємницю свободи людини. А таємниця свободи - це таємниця зла. Для раціоналістів зло - це лише те, що робиться не по розуму, хоча багато зла робиться саме свідомо, продумано і з розумом. Німецькі концтабори були влаштовані дуже раціонально, але це були машини для вбивства. За розумом треба бачить ще волю людини, яка й керує розумом як інструментом. Тому хтось, керуючись виключно матеріалістичною, утилітарною раціональністю для себе самого, може зробити комусь багато зла і чисто для нього це буде раціонально, що і дуже часто буває у світі.
    aetes 2 ноября, 23:52
    Не знаю, про яку таємницю свободи Ви говорите, як на мене, тут все ясно. В іншому пості я цитував Бенджаміна Франкліна: "Моя свобода розмахувати руками закінчується там, де починається ніс мого сусіда". Цінність має не тільки моя свобода, а й свобода інших людей, яку я можу порушити, якщо я дурний чи безсовісний. Таємниця свободи не в трансцендентних глибинах теології, а в логіці конкретної ситуації. Кожна людина перед кожною дією, якщо в неї є совість, вирішує питання: "Чи не завдаю я цим комусь шкоду чи прикрість?" Це питання морального вибору кожного віруючого і невіруючого, добре відоме й тим, хто ніколи не читав Франкліна чи Бергсона. Щодо раціональності концтаборів, то мабуть можна обійтись без безплідного теоретизування. Просто, у ворогів свободи теж є голова, часом ще й розумніша за нашу. Що тут дивного? Ми маємо не шукати глибинні причини цього (бо їх немає), а боротись за свободу, думати як завдавати удари, а не чому раціональність обернулась злом, це питання безглузде.
    Ответить Цитировать Пожаловаться
  • aetes 1 ноября, 22:10 Якщо це Український Ренесанс, то чому ж тоді МВФ, ЄС, ЄК з під палки змушують український уряд робити те, що він сам повинен робити без жодного нагадування: збалансувати бюджет, запустити е-декларування, створити антикорупційні органи, реформувати судову гілку влади (як ви пам'ятаєте, це були умови надання кредиту, підписання угоди про Асоціацію, надання безвізу). Куди поділась енергія Майдану? Чому нас змушують робити те, що нам треба, а не ми самі робимо? В мене таке враження, що якби європейці з під палки не змусили, то наш уряд так і не зробив би цього. Так хто кого тягне з болота: Європа нас, чи ми Європу?
    Roman Sklyarov 2 ноября, 22:52
    не треба плутать українську владу і суспільство. А енергія Майдану структурується в громадському секторі, мережі громадських організацій, які контролюють владу, пишуть за неї і для неї закони і т.д. Український громадський сектор дуже сильний. А за підтримку Заходу, звичайно, треба дякувати, там багато гарних людй. Сама стаття ж і стверджує європейські цінності, на яких будувалась Європа, а це саме християнські цінності.
    Ответить Цитировать Пожаловаться
  • Александра Гайданка 1 ноября, 17:15 Підтримую автора. Живи не для себе. Плати за іншого. Виходь із зони комфорту. Це і є справжня людяність. Але так мало сіячів, нажаль люди сприймають здебільшого лише матеріальне, і будь-яка думка, що суперечить матеріалістичному світогляду викликає алергію. Зміна свідомості процес дуже тривалий, але не буває зливи без перших крапель. Браво, авторе!
    Roman Sklyarov 1 ноября, 19:11
    aetes 1 ноября, 22:53
    Прочитайте Карл Поппер "Відкрите суспільство та його вороги" http://chtyvo.org.ua/authors/Popper_Karl/Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy.epub. Це свого роду біблія лібералізму, цю книгу "проходять" у всіх університетах США і Європи. Автор пише, що європейська культура індивідуалістична і формалістична, на відміну від колективістських культур тоталітарних режимів. Коротко основні тези: Кожна людина має право переслідувати власний інтерес. Закликати до самопожертви аморально. Держава існує для людини, головна функція держави -- захищати права і свободи кожної людини. Не людина живе для колективу чи держави, а навпаки -- держава існує для обслуговування інтересів людини, а люди об'єднуються в спільноти для досягнення своїх інтересів. Егоїстичний матеріальний інтерес, приватна власність -- фундамент цивілізації. Тобто, мені здається, те, що Ви, шановна пані Гайданка, пишете, -- це тоталітарна ідеологія.
    Roman Sklyarov 2 ноября, 17:02
    Автором поняття "відкрите суспільство" є Анрі Бергсон, який цитується у статті. І у своїй праці "Два джерела моралі та релігії" Бергон показує, що відкрите суспільство - це євангелізоване суспільство, яке живе за цінностями і принципами Євангелія і відкрите до преображення світу за цими принципами. Те, що зараз Сорос і багато інших використовують це поняття, як їм заманеться, це вже інше питання. А щодо егоїстичного інтересу як "основи цивілізації", то людина живе в соціумі, тому її власний інтерес має кореспонудувати із суспільним. Якщо ці інтереси збігаються, тоді суспільство життєздатне. Класичний приклад Адама Смітта з пекарем, який пече хліб і приносить користь суспільству, не тому, що він альтруїст, а з егоїстичних міркувань працює саме тому, що сама робота пекаря - суспільно корисна. Але егоїстичний інтерес може бути і не у звязку з суспільно корисною роботою, а і йти на шкоду суспільству.
    dutchak1 2 ноября, 19:40
    І моїх 5 коп.Це так як у старій байці про булочника. Якщо булочник одночасно буде пекти булочки і будувати державу, націю, ходити на мітинги то і то і то у нього буде неякісне. Дуже легко любити народ, державу, націю і набагато важче любити дітей, маму, жінку, чоловіка. І все, не треба більше. Роби якісно свою справу, люби дітей, батьків і зв’яжи свою справу з їх майбутнім. І тоді, коли кожен поодинці буде якісно пекти булочки, займатись наукою, писати вірші, чистити віходки – тоді якось ці якісні діла складуться в якісну державу. Саме якось так і мудрі люди кажуть, що ми не знаєм тих законів по яких ця держава має скластись, що таких законів не треба шукати і що навіть їх не існує. А якщо держава погана то винуватий я тільки один – бо я погано робив свою справу. А той хто приходить і каже – я знаю як – гнати його треба. Ну а коли він каже знаю і починає «будувати» - то це повний абзац з усякими там фюрерами, ульяновими і джугашвілі.
    Roman Sklyarov 2 ноября, 17:04
    І у статті мова взагалі не про державу і не про державні органи, а про суспільство, як воно має бути організоване знизу, а не зверху, не про примусову колективізацію, а про добровільну і взаємовигідну кооперацію громадян. Не варто жити поняттями 20 ст., коли протиставлявся срср і захід, це вже давно не актуально.
    Ответить Цитировать Пожаловаться
  • Эдуард Кравченко 29 октября, 22:00 В начале 90х было много идиотских книг о величии украинской нации. Один "Путь ариев" Канынгина чего стоит. Причем этот бред печатали даже, в вполне, приличных журналах. Помню некий Плачинда (писатель) утверждал, что Аттила (гунн) - это украинец Гатыло, а украинцы - это Гунны. Хоть бы, ради приличия, Аммиана Марцелина почитал о гуннах. Теперь новая волна пошла. Майдан, как явление европейской цивилизации. То как дети Майдана разворовывают страну, не писал только ленивый. Только не называют их детьми Майдана. По уровню коррупции "духовная" постмайданная Украина опустилась ниже "злочинной влады". Зачем эту чушню писать, и зачем эту чушню печатать? Да проведи сейчас референдумы в Европе - ее жители скажут "нет" Украине, как голландцы. Украина больна. Что бы ее вылечить - нужно поставить точный диагноз. И причина болезни - не Путин. Ну и лечится.
    aetes 30 октября, 21:40
    В чому ж причина хвороби?
    Ответить Цитировать Пожаловаться
Реклама
Последние новости
USD 27.12
EUR 29.45