ПіСУАР-економіка

Поділитися
Регіони будь-якої хоч скількись великої держави, як правило, не надто вже й обожнюють одне одного. ...

Регіони будь-якої хоч скількись великої держави, як правило, не надто вже й обожнюють одне одного. Та ж промислова Північ Італії не в захваті від аграрно-патріархального Півдня, у Німеччині недолюблюють Баварію, свої конфлікти є й у Британії, і у Франції, на різних узбережжях США, Китаю. А всі разом вони більш-менш одностайно не люблять столицю, куди змушені перераховувати чималу частину заробленого на місцях.

Втім, ця нелюбов теж виявляється по-різному. У наших сусідів популярний анекдот, що «трагедія Москви полягає в тому, що вона з усіх боків оточена Росією». Щоправда, у нашій державі до Києва ставляться спокійніше. В Україні концентрація коштів в одному місці ніколи не сягала російських масштабів. А в цілому склався певний баланс симпатій і антипатій, баланс «взаємовигод», збереження якого і забезпечує нормальний розвиток будь-якої держави.

Цього року український Центр займався річчю вкрай екзотичною в історії нормальної держави: він старанно культивував сепаратистські настрої. Тоді як у будь-якій країні їх як мінімум придушують.

Причина була банальною: владі терміново були потрібні голоси на виборах, а розпалювання розколу по осі Схід—Захід обіцяло їхній приплив. У результаті в усіх витоках документів із адміністрації Президента України (а саме вона і керувала кампанією) підтвердилося, що гасло розколу там викохували і плекали.

Багато в чому це було пов’язано з відсутністю гідного компромату на самого Віктора Ющенка, через що довелося конструювати «віртуальну реальність». На цьому тлі вінцем маразму стала ідея створення «Галицького князівства». Підгодований кишеньковий кандидат (який у першому турі отримав менше 10 тис. голосів) заявляв, що він, бідолаха, «солідарний з ідеєю прибічників Ющенка» про створення князівства.

У принципі, висловлювання «справжнім українцям не по дорозі зі східняками і національними меншинами», «велика Україна, куди входять неукраїнські землі, — це та перешкода, що заважає нашій національній державі вибрати президента-націоналіста і не пускає нас у Європу», «ще до другого туру виборів президента необхідно створити нове Західноукраїнське державне утворення, що дасть змогу Віктору Ющенку стати президентом», заслуговували на статтю в кодексі. Проте телеканали радісно транслювали цю маячню — з упором на східні регіони.

Паралельно на Сході старанно культивували думку про те, що на його плечах сидять усі ці «бандери й ледацюги». Сказати, що це не спрацювало, важко. У результаті Схід досить чітко підтримав Януковича. Що дає підстави стверджувати: фальсифікували не здобуту підтримку, а її рівень. Тож мету можна вважати загалом досягнутою. Очевидно, що після виборів тему «утриманців» почали б тією чи іншою мірою спускати на гальмах: ідіотів, які не розуміють, що вічно педалювати її все ж небезпечно для здоров’я, мало навіть на Банковій.

Однак «листопадова» революція (незалежно від її результату) кардинально змінила ситуацію. Владі, вперше за останні десять років, довелося мати справу не з «козлами», а з народом.

Призначити з ходу «правильного» кандидата не вдалося, тому замість плавного відкоту назад влада видала на-гора цілий букет автономістських заяв. Яких тільки заяв нам довелося почути — назві одного з проектів «Південно-Східна Українська Автономна Республіка», схоже, судилося ввійти в історію. Принаймні абревіатура ПіСУАР напрочуд легко запам’ятовується.

Ядром таких настроїв, безсумнівно, стали Донецьк і Луганськ, у Харкові ідею автономізації підтримав (та й то за санкцією Банкової) лише славний губернатор Кушнарьов. Щоправда, через кілька днів йому довелося повідомляти, що фраза «від Харкова до Києва — 480 кілометрів, а до кордону з Росією — 40!» вирвана з контексту, а взагалі він як народний депутат голосував 1991 року за незалежну Україну. Яким чином одне стосується іншого, Євген Петрович, очевидно, напише в мемуарах.

Проте якщо «харківська незалежність» швидко перетворилася на фарс, не отримавши навіть натяку на підтримку населення, то в Донецьку і Луганську все значно серйозніше.

Ідею перевели на публічний рівень і стали активно просувати в маси. Мета, якої при цьому прагнули досягнути, проста й очевидна — максимально підсилити базу Януковича і збільшити тиск на той же Київ.

Ситуацію полегшує і вкрай слабка інформованість левової частки населення про те, що відбувається. У тому ж Луганську, де й народилася славна назва ПіСУАР, ряд місцевих депутатів цілком серйозно пропонували обмежити поставки електроенергії в Україну і вивчити питання про включення області до складу Росії. Іронія полягала в тому, що відключити Луганськ міг лише сам себе, бо більшу частину електроенергії одержує ззовні, а в Росії (якщо навіть розглядати варіант серйозно) дві третини його шахт (окрім хіба що коксівних) будуть практично відразу закриті. Вугільна галузь у Росії рентабельна і не дотується. І одним із методів досягнення подібного стану справ стало як раз рішуче закриття малих шахт — «луганського» типу. Депутати, котрі сумніваються, могли б з’їздити до сусідньої Ростовської області й поцікавитися, скільки шахт там працюють.

Втім, на мітингах рідко обговорюють економічні питання — це стосується і Західної України, де теж відзначилися, запропонувавши встановити контроль над повітряним простором (очевидно, боючись десанту чи то «москалів», чи то 25-ї Дніпропетровської бригади ПДВ).

Та все ж пропозицію «про організацію робочої групи зі створення та формування податкової, платіжної, банківської, фінансової системи південно-східних територій» важко розглядати навіть у суто пропагандистському ключі.

Донецька область — це приблизно чверть промислового виробництва країни і 26% її експорту. У Луганську все скромніше: експорт близько 6%, але теж солідно. При цьому і там, і там левова частка експорту — це метал. Враховуючи, що нинішні ціни на нього перевершують найсміливіші прогнози власників наших меткомбінатів (не тільки донецьких), вони зараз просто купаються в грошах.

Так, експорт Донецької області за два роки подвоївся — і цього року він напевно перевищить рівень семи мільярдів доларів.

Проблема в тім, що нинішній валютний достаток грунтується майже винятково на потрійному стрибку цін. Що буде в період відкоту цін, не знає ніхто — але чогось хорошого не очікують. Не говорячи вже про те, що за гарною українською традицією левова частка прибутку осідає не в бюджеті, а у сотні-двох сімей у кишені. Чутки про те, що Донбас багато перераховує Центру, м’яко кажучи, перебільшені. У відрахуваннях до цьогорічного держбюджету фігурують вельми скромні цифри — близько 630 млн. дол. Це трохи більше 8% від отриманого за 10 місяців виручки за експорт. Якщо ж згадати про вугільні гроші бюджету, левова частка яких йде в усе ті ж Донецьк і Луганськ, то сальдо балансу й зовсім наближатиметься до нульового. Тобто віддали бюджету 3,3 млрд. грн. і стільки ж отримали назад — «на вугіллячко».

Звісно, не слід забувати про 50-відсоткову норму обов’язкового продажу валюти експортерами, де частка донецьких грошей у підтриманні стабільності гривні значно істотніша. Та все ж чутки про те, що все тримається на Донбасі, дещо перебільшені.

Не кажучи вже про те, що в самостійному режимі спливе мацюпусіньке запитання: «Хто закриватиме шахти?» Зараз це робить злий і бездушний Центр, з яким героїчно борються місцеві власті, вибиваючи гроші. Хто ж закриватиме збиткові шахти (а це все одно доведеться робити), якщо не він.

Можна згадати і про експеримент у металургійній галузі, завдяки якому підприємства добре заощадили на податках. Рішення про нього приймали за низьких цін на метал, заради модернізації виробництва. Ціни на метал давно пішли вгору, а з великомасштабною модернізацією якось і не склалося. Одні витрачають більше, інші менше, але нічого такого, що принципово різниться від латання старого устаткування, так і не народилося. Ми явно відстаємо за переоснащенням навіть від Росії. Все це ще відгукнеться, причому на всій Україні, при зниженні цін на метал.

Тому розповіді про щасливе автономне життя здебільшого оцінюються так: «понти для приїжджих».

Варіант «широкої Новоросії», із включенням у неї Дніпропетровська та Запоріжжя, розглядати не будемо — викликає сумнів, що хоча б одна із тамтешніх еліт побажала б подібного гуртожитку навіть у кошмарному сні.

Не випадково великий бізнес, м’яко кажучи, не в захваті від таких ідей. Якщо для Ріната Ахметова Віктор Янукович — це робочий бізнес-проект, то іншим нинішній розвиток подій явно не подобається.

Привселюдно про неприйняття ідеї автономізації чітко висловився і Володимир Бойко (маріупольський завод ім.Ілліча), і той же Індустріальний союз Донбасу (Алчевський МК). Очевидно, що список внутрішньо незгодних можна продовжити. Існує таке поняття, як обсяг ринку: можна не бути великим економістом, аби зрозуміти: 47 млн. споживачів — це трохи краще, аніж 7,5 млн. Більшість споживачів донецької промисловості розташовані на Заході України. Причому, гроші у них зовсім не донецького походження. Створення ж на шляху товарів будь-якої перешкоди, наприклад, у вигляді кордону, навряд чи порадує виробників. Юрій Лужков може запропонувати хіба що кепку. Торгівля з Росією становить у середньому 20% від зовнішньоекономічної діяльності двох областей. І загальновідомим є «захоплення» російських виробників при надходженні на їхній ринок українського металу і труб.

На додаток із гуркотом заваляться проекти з гучною назвою «вільні економічні зони» (і ТПР). На них давно точить зуби Міністерство економіки, злобливо підраховуючи, що і як потрапляє через них до країни за пільговими розцінками. Для одного окремо взятого Донбасу частина здійснюваних у них проектів буде просто не потрібна — зникне споживач. Інша частина буде просто не по кишені. Коли торік підприємства торгівлі Донецька (у тому числі металотрейдери) бадьоро задекларували сумарно два мільярди гривень збитків, це йшло по графі «оптимізація оподаткування». При звуженні ринку збитки можуть стати значно реальнішими.

Взагалі автор не впевнений, що прихильники «сепарації» мають хоч якісь реальні розрахунки щодо відділення. Хоча б тому, що основна маса тих, хто говорить про неї, відокремлюватися зовсім не збираються. Тільки уявіть собі статус Ріната Леонідовича в Росії — не факт, що опиниться навіть у першій десятці «рівновіддалених» (хоча зараз правильно читати — «рівновишикуваних») олігархів. Гадаєте, йому це сподобається?

До того ж існує і досить простий обмежувач — фінансовий. Експортувати продукцію з території з невизначеним юридичним статусом, звісно, можна (приклад молдавського Придністров’я перед очима). Проблема в тім, що це відчутно дорожче — з’являються зайві посередники, яким треба платити. Навряд чи когось у Донецьку це надихатиме.

До речі, система відносин між центром і місцевими бюджетами справді потребує перегляду, але зовсім не за рахунок вибудовування зайвої проміжної ланки. Дотепер регіональні центри пречудово обдирали як липку місцеві бюджети, щосили опираючись делегуванню вниз хоча б частини повноважень. До чого це призводить, можна зрозуміти, порівнявши той же Донецьк із якимось із його передмість.

Проблема ж у тім, що схеми фінансових потоків для більшості населення Донбасу (як, утім, і всієї іншої України) — річ досить абстрактна. А от конкретні мітинги (за підтримки тієї ж луганської та донецької влади), де їм розповідають, що поки вони працюють, на Заході України й у Києві з’їдають гори «наколотих» апельсинів і ледарюють, — це дещо інше.

Не кажучи вже про те, що практично жодна інша інформація до них не надходить — за останні роки інформаційна вертикаль давно структурована, тож, окрім правильної думки, ніяких інших просто не може бути. Хоч би скільки критикували той же Харків і Дніпропетровськ за пустощі з пресою — на місцевому тлі це просто зразок толерантності та плюралізму.

Безсумнівно, автори проекту «автономізація» щиро вважають, що в потрібний момент вони поставлять у потрібне положення тумблер — і все миттєво заспокоїться. Але не факт, що всі учасники «знизу» так думають. Недавно багато людей також вважали, що після вкидання бюлетенів усе буде тіп-топ... Не кажучи вже про те, що положення «вимк.» із вул. Банкової та з донецького Ботанічного саду може виглядати по-різному.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі